Іншого способу зняття болю при пухлини печінки, крім як прийом знеболюючих препаратів, не винайдено. Самим універсальним засобом при раку печінки є призначення сильнодіючих наркотичних анальгетиків. Правда, у свідомості більшості хворих укорінився нав’язливий міф з приводу того, що прийом таких ліків викликає наркотичну залежність. Це не так, і розвіяти подібні помилки ви зможете, прочитавши цю статтю.
Біль як супутній симптом раку печінки
Біль — практично обов’язковий супутній симптом будь-якого онкологічного захворювання. При раку печінки вона спостерігається у 99% хворих, знижуючи якість їх життя, а деколи і її тривалість. Біль виникає спонтанно, незалежно від положення тіла, з плином часу не проходить, а тільки наростає за своєю інтенсивності аж до нестерпного. При раку печінки біль локалізується праворуч, біля краю останнього ребра. По мірі прогресування онкологічного процесу вона може іррадіювати (віддавати) в інші частини тіла, тому назвати яке-небудь специфічне місце для раку печінки не можна. Часто біль супроводжує блювання. Деякі автори виділяють таке поняття, як «психологічний статус онкохворої при больовому синдромі». Вважається, що навіть незначні больові напади змінюють звичний образ життя людини і здатні змінювати його фізіологічна поведінка в бік аномальних вчинків.
Питаннями болю кожен рік займаються сотні вчених у різних країнах світу, публікуючи при цьому безліч приголомшливих результатів.
Найбільш актуальні з них:
- біль впливає на артеріальний тиск — як правило, підвищує його;
- біль впливає на обмін речовин (метаболізм);
- біль впливає на психічний поведінку людини.
Враховуючи, що больовий синдром при раку печінки характеризується крайньою інтенсивністю, стає зрозумілим питання про купировании болю. Кілька десятиліть тому це було чи не єдиною завданням симптоматичної терапії. Час минув, але важливість проблеми не пропала — навпаки, додалися нові пункти.
Знеболюючі засоби при раку печінки
Можна зняти біль при раку печінки завдяки прийому звичайних знеболюючих препаратів, що продаються в аптеці або выписывающихся без будь-яких труднощів в лікарні? Повністю зняти біль навряд чи вдасться, та й допомогти ці ліки можуть тільки на ранніх стадіях або як доповнення до більш сильних знеболюючих препаратів — наркотичних анальгетиків.
Звичайні знеболюючі при раку печінки призначаються досить часто: іноді, як доповнення, іноді — як безвихідний варіант. Перше, що потрібно запам’ятати, — це наявність у них серйозне протипоказання: їх не можна застосовувати при виразковій хворобі, ерозивно гастриті і наявності інших ранових поверхонь. Справа в тому, що вони здатні в рази загострити захворювання. Виходить, що після тижневого курсу лікування препаратами від раку печінки у пацієнта може розвинутися або потужне смертельна кровотеча або перфорація виразки, що в обох випадках призводить до тяжких наслідків. Необхідно пам’ятати, що для профілактики паралельно з знеболюючими препаратами при онкології печінки призначаються «прикривають» шлунок лікарські засоби — наприклад, всіма улюблений і дешевий омез.
В даний час фармакологічною промисловістю розробляються нові перспективні знеболюючі ліки при раку печінки, головним достоїнством яких якраз зниження побічних ефектів. Так чи інакше, уважно прочитайте інструкцію до ліків, якщо немає можливості звернутися до лікаря. Якусь перспективу являють собою сучасні інвазивні способи знеболення, наприклад, установка епідурального катетера (введення голки в спинний мозок) з наступним багаторазовим дозованим введенням знеболюючих препаратів. Цей метод має колосальну кількість переваг і порівняно мало недоліків. Але стосовно до раку печінки таке лікування препаратами можна віднести тільки до розряду додаткових. В цілому ефект від нього помітний: часом пацієнти просто забувають про біль.
Ніякі фізіопроцедури, ванночки чи інші зовнішні впливи ніяким чином не можуть зняти біль при раку печінки — вони лише зайвий раз провокують ріст злоякісної пухлини.
Знеболюючі таблетки-анальгетики при онкології печінки
Які знеболюючі при раку печінки найчастіше прописують хворим? В даний час ефективним, універсальним і доступним способом купірування онкологічної болю є призначення наркотичних анальгетиків — препаратів групи морфіну та інших.
Оскільки цей клас лікарських препаратів відноситься до категорії наркотичних, їх неможливо придбати у вільному продажу. Також як і раніше існують певні труднощі їх виписування в умовах стаціонару. На жаль, законодавчо вирішити цю проблему поки що не вдається.
Так чи інакше, такі ліки не проти раку печінки, а лише для зняття болю. Наркотичні анальгетики призначаються досить широко, тому варто детальніше зупинитися на їх дії і на тому, що потрібно знати пацієнту.
Призначення наркотичних таблеток при раку печінки є, зі зрозумілих причин, необхідною мірою — мова йде про тяжкого ступеня прогресування раку печінки, коли вже нічого не допомагає. Якщо не призначати морфін, пацієнт, ймовірно, помре в муках. Припустимо, наркотична залежність уже сформована — пацієнт почав безпідставно вимагати дозу знеболюючого препарату; що робити в даному випадку? На жаль, немає іншого виходу, як реалізувати потребу тяжкохворого. Однак ви повинні чудово розуміти, що тривалість життя після виписки препаратів морфію чи перевищує один місяць. Знову-таки не слід себе в чомусь звинувачувати, так як вам довелося йти єдино правильним шляхом. Знеболити пацієнта, створити для нього комфортні умови неможливо навіть при поєднанні епідуральної анестезії та введення ненаркотичних знеболюючих і інших засобів.
Ліки морфін при раку печінки 4 стадії
Морфін — токсичний препарат, здатний також пригнічувати діяльність серця. Ні, повністю вона не припиняється, але має місце сильне уражень частоти пульсу (брадикардія). Пацієнт починає скаржитися на перебої в роботі серця, сильне запаморочення і т. д. Якщо виміряти артеріальний тиск, то воно буде знижено. Перед лікарем відразу постане завдання — вирішити питання, з чим пов’язане його падіння: з негативним впливом морфіну або з прогресуванням ракового процесу. Якщо в першому випадку можна трохи знизити дозу препарату, а також призначити «прикриває лікування», то у другому випадку, просто не буде іншого виходу, як тільки забезпечувати належний догляд за хворим.
Морфін, який призначається при рак 4 стадії, здатний викликати сильну нудоту і блювоту. Знову-таки для онкологічної практики це ускладнення хоч і актуально, але не першочергово. Важко хворі на рак печінки вже перестали приймати їжу природним чином, а значить, їх шлунок порожній, у ньому буде лише трохи рідини та самого шлункового соку. Якщо хворий скаржиться на інтенсивні блювотні позиви, можна дати йому протиблювотний препарат, наприклад, церукал.
Деякі автори пов’язують проблеми з сечовипусканням з прийомом наркотичних анальгетиків і вважають такі ще одним ускладненням від прийому останніх. В даний час дане ускладнення науково доведено, і його також необхідно враховувати. Невже не розроблені міжнародні схеми призначення та використання наркотичних анальгетиків? Ймовірно, наш наступний висновок викличе у вас здивування, але нічого подібного до цих пір немає. Лікар спирається тільки на якісь рекомендації, щоб з першої дози не викликати передозування морфіном і, як наслідок, зупинку дихання. Починати прийом морфіну при раку печінки завжди краще з малих доз, поступово збільшуючи концентрацію препарату в крові хворого. Не буде нічого страшного, якщо перший укол не тільки не знизить інтенсивність больового нападу, але і зовсім не подіє. Зате лікар вже буде приблизно представляти собі необхідну кількість ліків. Про це необхідно проінформувати родичів, але самому хворому розповідати про першому ефект не варто. Справа в тому, що
лікар буде ґрунтуватися на суб’єктивних скаргах хворого про силу больового нападу і підбирати схему лікування далі. Якщо пацієнт буде попереджений про те, що введення першої дози гарантовано не принесе полегшення, він буде, з великою часткою впевненості, перебільшувати свої відчуття.
Міфи з приводу ліків при онкології печінки
Існує кілька медичних міфів, щільно осіли в свідомості пацієнтів та їх родичів. Перше, що запитують переважно родичі пацієнтів в кабінеті лікаря при виписуванні наркотичних знеболюючих препаратів: «Не викличуть вони звикання до наркотиків?», «Чи Не стане хворий наркозалежним?» і т. д. Якщо уважно подивитися анотацію до того ж морфіну та інших препаратів, то легко знайти те місце, де чорним по білому написано про можливе формування залежності до препарату, а також звикання до нього. Безумовно, формулювання відлякує, змушує задавати безліч питань, але, повірте, іншого виходу просто немає.
По-перше, для того щоб у пацієнта сформувалася наркотична залежність, потрібно, як мінімум, неодноразове введення морфіну: мова йде про систематичному прийомі — близько 10 — 20 введень. Зазначимо, що далеко не всі пацієнти доживають до цього терміну.
З приводу небезпеки скажімо так: це дуже неприємна ситуація для лікаря; але куди більш актуальний момент звикання до наркотичного препарату. Це означає, що при його введенні в організм (внутрішньовенно) пацієнт перестає відчувати знеболюючий ефект або наполовину, або, що ще гірше, повністю. Однак всі інші ефекти морфіну — головним чином, негативні та побічні — реалізуються повною мірою. У кінцевому рахунку, пацієнт відчуває нестерпні болі, а морфін вводиться безрезультатно. Виникає логічне запитання: а що, якщо підвищити вводиться дозу? У наркотичних анальгетиків є один принциповий недолік — будь-яка передозування викликає зупинку дихання. В результаті звикання перестає проявлятися тільки болезаспокійливу дію препарату, а всі побічні реакції нікуди чарівним чином не зникають. Зрозуміло, будь-які спроби полегшити долю хворого за рахунок підвищення дози наркотичного препарату викликають зупинку дихання і летальний результат. Зверніть увагу: дане ускладнення — аж ніяк не рідкість,
а дуже частий випадок в онкологічній практиці. Зустрічаються ситуації, коли стандартна доза, багаторазово вводиться в організм хворого, також провокує зупинку дихання. У 90% випадків пацієнт гине, а медичному персоналу доводиться розводити руками перед незадоволеними родичами. І їх неможливо не зрозуміти — бувають і такі прецеденти, коли адаптаційні механізми у онкохворого настільки виснажуються, що організм в цілому починає інакше реагувати на все чужорідне, звідси і такий сумний ефект. Проте в цьому немає нічиєї вини, бо не існує ніякого, навіть наднового, обладнання, здатного виміряти ті самі адаптаційні механізми. Просто родичам необхідно готуватися до всіх ускладнень, можливих при введенні хворому морфіну.
Сучасна наука пішла настільки далеко, що в даний час проводяться цілі каскади успішних експериментів, отримали в Європі назву «самостійна знеболення». Біля ліжка пацієнта встановлюється спеціальний прилад, що всередині нього є звичайний шприц з морфіном, кінець якого стандартно приєднаний до відня пацієнта. Відчувши найменшу біль, хворий не кличе медичну сестру, не вимагає додаткового введення ліків, а просто натиснути одну кнопку, і та активує дозований механізм подачі знеболюючого препарату. Якщо, наприклад, кожна порція буде вимірюватися в умовних одиницях, то одним натисненням можна ввести тільки 1 од. Якщо пацієнту, як і раніше погано, його мучать болі, то він знову натискає кнопку, і йому вводиться ще 1 од. Немає ефекту — знову необхідно підвищити дозу. На таких препаратах встановлений максимум натискань за 6 годин.
Дана система вже позитивно зарекомендувала себе в Європі, а також в провідних клініках Росії.
Швидше за все, через пару років багато профільні лікарні країни також отримають відповідне обладнання.
Зупинка дихання — хоч і найстрашніше ускладнення, але аж ніяк не єдина з боку дії наркотичних препаратів. На другому місці за частотою спостережень варто пряме наркотичну дію на ЦНС. Потрібно бути готовим до того, що після введення морфіну не тільки полегшаться страждання онкохворого, але і зміниться його поведінку. Іноді хворі перестають упізнавати родичів або починають просити їх виконати безглузді доручення. Загалом, ситуація вкрай непроста, важко переноситься оточенням самого хворого, але тут також доведеться змиритися.
Не менш рідкісними є ускладнення з боку травної системи, а саме: запори. Треба сказати, що далеко не всі наркотичні препарати володіють даними побічним ефектом, однак морфін — найбільш поширений препарат у вітчизняній онкології. До речі кажучи, запори для онкохворої не завжди характерні, але вся справа в тому, що його травний тракт вже давно перестав приймати їжу природним чином внаслідок багатьох чинників.
Часом пацієнти і зовсім не звертають уваги на ускладнення. Запори характерні, скоріше, для хворих з інфарктом міокарда, які приймають їжу, але вже змушені приймати знеболюючі препарати. Так чи інакше, про це треба бути попередженим.
