Немедикаментозне лікування гаймориту у дорослого

Гайморит – це запальне захворювання переважно інфекційної, рідше – алергічної природи, локалізоване у слизовій оболонці верхньощелепної, або гайморової, пазухи. Як правило, спочатку цей патологічний процес протікає гостро, але в силу певних обставин (пізньої діагностики, неадекватного лікування, самолікування хворого та інших) він трансформується в хронічну форму. Про гострі синусити, зокрема, про гайморит, ви можете почитати в окремій статті. У цій же мова піде саме про хронічній формі хвороби – про види, причини і механізм розвитку, клінічних проявів, діагностики і тактики лікування її, де важливу роль відіграють і фізіотерапевтичні методики.

Зміст

• 1 Види хронічного гаймориту
• 2 Причини та механізм розвитку
• 3 Симптоми
• 4 Принципи діагностики
• 5 Диференціальна діагностика
• 6 Тактика лікування
  • 6.1 Медикаментозна терапія
  • 6.2 Хірургічне лікування
    • 6.2.1 Післяопераційний період
  • 6.3 Фізіотерапія
• 7 Профілактика і прогноз
• 8 Висновок

Види хронічного гаймориту

Залежно від характеру виділень та особливостей перебігу хвороби розрізняють такі види гаймориту:

• катаральний (виділення прозорі);
• гнійний (виділення жовто-зеленого кольору);
• поліпозно;
• фіброзний;
• пристеночно-гіперпластичний;
• кістозний;
• алергічний;
• ускладнений.

Причини і механізм розвитку

Найбільш частими збудниками цього захворювання є:

• гемофільна паличка;
• стрептокок;
• моракселла;
• патогенні гриби;
• анаеробні бактерії (які здатні розмножуватися в безповітряного середовищі);
• віруси.

Нерідко мають місце асоціацію відразу декількох мікроорганізмів – це обтяжує перебіг хвороби.

Як було сказано вище, хронічний гайморит – продовження гострої форми цього захворювання (розвивається через 6 тижнів з моменту початку патологічного процесу).

Підвищують ймовірність виникнення даної патології, а також викликають загострення наступні фактори:

• загальне і місцеве переохолодження організму;
• часті ГРВІ;
• несприятлива екологічна обстановка (викиди речовин в атмосферу, загазованість повітря тощо);
• умови праці (робота в запилених, задимлених приміщеннях);
• індивідуальні особливості носової порожнини (викривлення перегородки, поліпи, гіпертрофія носових раковин, аденоїди та інші);
• хвороби зубів або інші хронічні вогнища інфекції в організмі;
• порушення функцій загального і місцевого імунітету;
• алергізація організму.

Патологічний процес в гайморової пазусі розвивається через порушення її аерації і відтоку секрету слизової оболонки, що виникає внаслідок закупорки вихідного отвору – природного соустья. В результаті в пазусі розвиваються умовно-патогенні і патогенні бактерії, які і обумовлюють клінічну картину захворювання.

Симптоми

Хронічний гайморит протікає хвилеподібно – періоди ремісії змінюються фази загострення і навпаки. Він може вражати одну пазуху або ж бути двостороннім.

В період ремісії хвороби людини, як правило, нічого не турбує або ж прояви патології виражені слабо. Можуть мати місце легка закладеність носа, незначна болючість у ділянці пазух, виділення з носа в малій кількості. Температура тіла хворого при цьому знаходиться в межах норми, ознаки інтоксикації відсутні.

При загостренні однією з провідних скарг з’являється утруднення носового дихання (виникає за рахунок набряку слизової оболонки носа в області вихідного отвору пазухи), ступінь вираженості якого варіюється від ледь помітного до повної неможливості дихати носом.

Також хворого турбують виділення з носа, характер яких може бути різним – слизовим, слизисто-гнійний, гнійний, якщо пошкоджується кровоносна судина, то у виділеннях визначається домішка крові. Обсяг виділень великий, особливо вранці (протягом ночі накопичуються в пазусі, а при переміщенні хворого у вертикальне положення у них, нарешті, з’являється шлях відтоку).

Третій важливий симптом загострення гаймориту – відчуття важкості, тиску в області ураженої пазухи (під очима) і кореня носа. Нерідко пацієнти скаржаться на біль в цих же місцях, яка віддає (іррадіює) в область лоба (надбрівну), скроні або ж взагалі має розлитий характер (розвивається симптоматика, аналогічна такий при невралгії трійчастого нерва).

У ряді випадків захворювання протікає з порушенням або ж повною відсутністю нюху, сльозотечею, сухістю в роті, закладеністю у вухах, погіршення слуху. Результатом цих змін стає значне зниження працездатності хворого.

Загострення хронічного гаймориту протікає, як правило, з високою – до 38-39 °С – температурою тіла, загальною слабістю, втомлюваністю, пітливістю, погіршенням апетиту, головним болем та іншими симптомами загальної інтоксикації організму.

Іноді при даній патології визначається припухлість м’яких тканин над ураженою синусом – у таких випадках кажуть про ускладненому перебігу гаймориту.

У ряді випадків запальний процес з верхньощелепних пазух переходить на сусідні – розвивається фронтит (запалення слизової оболонки лобової пазухи), етмоїдит (ураження гратчастої пазухи), сфеноидит (ураження клиноподібної пазухи).

Принципи діагностики

Встановити діагноз хронічного гаймориту лікаря в переважній більшості випадків нескладно. Запідозрить хвороба він вже на підставі скарг і даних анамнезу захворювання і життя хворого. Потім фахівець проведе об’єктивне обстеження – риноскопию, при якій виявить виділення слизисто-гнійного або іншого (в залежності від виду захворювання) характеру, що стікають з-під середньої носової раковини (туди відкривається співустя гайморової пазухи). Причому обсяг виділень змінюється від положення голови хворого – при нахилі її в бік ураження кількість їх зменшується, а в протилежну (здорову) сторону – значно збільшується. Слизова оболонка носової порожнини почервоніла (гіперемована), на стінках порожнини – гнійне відокремлюване.

Також на цьому етапі діагностики може бути проведений огляд порожнини носа за допомогою ендоскопа – тонкої гнучкої трубки з джерелом світла і оптичною системою на кінці. Це дослідження дозволяє докладно розглянути анатомічні особливості порожнини носа (поліпи або інші) і візуалізувати запальний процес в області вихідного отвору ураженої пазухи.

Обов’язковим методом дослідження при підозрі на гайморит у вагітних жінок і дітей є диафаноскопия. Для його проведення необхідно помістити пацієнта в темну кімнату, ввести в його ротову порожнину спеціальний прилад – лампочку Герінга (людина міцно обхоплює губами її основу). Дослідження дозволяє оцінити прозорість гайморової пазухи, яка при запальному процесі знижується. Однак слід мати на увазі, що в ряді випадків зниження прозорості не є ознакою саме запального процесу, тому ця діагностична процедура не застосовується самостійно – її результат оцінюють в комплексі з результатами інших методів діагностики.

Обов’язковим методом діагностики є рентгенографія придаткових пазух носа, за якою лікар визначить, чи є запальний процес в пазусі, характер його, а також побачить кількість уражених пазух.

В окремих випадках хворому проводять діагностичну пункцію ураженої пазухи – спеціальну голку вводять в нижній носовий хід, здійснюють прокол стінки пазухи і вводять в її порожнину рентгеноконтрастна речовина, після чого проводять рентгенографію. Також під час пункції беруть вміст пазухи на аналіз – визначають його клітинний склад, здійснюють посів на живильне середовище, а культуру мікроорганізмів, які виростуть, перевіряють на чутливість до антибіотиків.

При важких формах хвороби пацієнту проводять комп’ютерну або магниторезонансную томографію. Дослідження дозволяють максимально точно оцінити характер ураження, поширення патологічного процесу, виявити в пазусі новоутворення.

При наявності показань лікар може рекомендувати пацієнту консультації суміжних фахівців – стоматолога, щелепно-лицьового хірурга, невропатолога.

Диференціальна діагностика

Основним захворюванням, з яким можна, але вкрай небажано, сплутати загострення хронічного гаймориту, є невралгія трійчастого нерва. Болі при цій патології виникають раптово, часто – після психоемоційного стресу або при переході з тепла на холод. Вони пекучі, які печуть, інтенсивні, турбують нападами. Інтенсивність болю збільшується при дотику до шкіри голови під волоссям. Нерідко хворий відзначає зниження чутливості шкіри обличчя, відчуття повзання мурашок на боці ураження. Допоможе відрізнити невралгію від гаймориту натискання пальцем в точках виходу трійчастого нерва при його ураженні така маніпуляція супроводжується гострим болем, чого не спостерігається при гаймориті.

Тактика лікування

Лікування загострення хронічного гаймориту може проводитися амбулаторно або в умовах ЛОР-стаціонару – в залежності від стану хворого.

Метою лікування є відновлення аерації в ураженій пазусі і відтоку з неї виділень, а також прискорення процесів регенерації в пошкоджених тканинах.

Лікування повинно бути комплексним і в залежності від клінічної ситуації включати в себе прийом лікарських препаратів, хірургічне втручання і методики фізіотерапії.

Медикаментозна терапія

Хворому хронічним гайморитом у стадії загострення можуть бути призначені лікарські препарати таких груп:

• системні антибіотики (або широкого спектра дії, або ж препарати, до яких була визначена чутливість бактерій при попередньому загостренні) – застосовуються у формі таблеток або ін’єкцій;
• якщо підтверджена грибкова природа хвороби, антибіотики не застосовують, а замінюють їх протигрибковими препаратами;
• місцеві антибактеріальні препарати (биопарокс та інші) – вводяться локально – в порожнину носа;
• фенспірид (торгова назва – Эреспал) — цей препарат стоїть осібно серед інших лікарських засобів, він має протизапальну і антиалергічну дію;
• антигістамінні, або протиалергічні засоби – зменшують набряклість слизової оболонки, чим полегшують дихання хворого;
• назальні деконгестантів (ці препарати звужують судини в порожнині носа, надаючи протинабрякову дію) – до них відносяться оксиметазолін, ксилометазолин, нафазолин та інші.

Щоб видалити патологічне відокремлюване з ураженої пазухи, а потім ввести в неї розчини антисептиків або інших лікарських засобів, використовують ЯМИК-катетер.

Хірургічне лікування

Золотим стандартом як діагностики, так і лікування хронічного гаймориту є пункція ураженої пазухи. Після проколу з неї евакуюють патологічне відокремлюване, оцінюють його вид і запах визначають подальшу тактику лікування – вводять у порожнину антибіотики/антисептики, призначають протигрибкову терапію або ж пазуху промивають зволоженим киснем (у разі, якщо причиною захворювання стала анаеробні мікроорганізми).

Якщо стан хворого вимагає неодноразового введення в пазуху медикаментів, встановлюють спеціальний дренаж, який може перебувати в пазусі до 12 діб.

У важких випадках хвороби проводять микрогайморотомию та інші необхідні маніпуляції (наприклад, видаляють новоутворення).

Післяопераційний період

Протягом 4-5 днів після операції хворому призначають м’які судинозвужувальні краплі, забороняють користуватися зубною щіткою і рекомендують полоскати порожнину рота препаратами з в’яжучим дією після кожного прийому їжі.

Фізіотерапія

Методики фізіотерапії можуть застосовуватися як компонент комплексного лікування хронічного гаймориту. Вони є доповненням консервативних і хірургічних (в післяопераційному періоді) заходів, надають бактерицидну, протизапальну, протинабрякову, знеболювальну дію, покращують струм крові і процеси обміну речовин в патологічно змінених тканинах, оптимізують роботу загального і місцевого імунітету.

Звичайно, всі вони застосовуються в підгострому періоді фази загострення гаймориту і в стадію ремісії захворювання – для закріплення ефекту. У гострий період, особливо якщо відсутня шлях відтоку виділень з пазухи, фізіотерапію пацієнту не призначають.

Отже, хворому хронічним гайморитом можуть бути рекомендовані наступні методики физиолечения:

• лазерна (магнітолазерна) терапія на область глотки (методика доступна навіть у домашніх умовах; застосовується, якщо в пазухах немає великої кількості відокремлюваного і є можливість вільного її відтоку);
• електрофорез протеолітичних ферментів (лідази), антисептиків (йоду), антибіотиків на передню стінку гайморових пазух залежно від використовуваного препарату має ранозагоювальний або антибактеріальний ефекти;
• фонофорез гідрокортизону або інших гормонів самостійно або в комбінації з антибактеріальними препаратами (окситетрацикліном) – зменшує інтенсивність запального процесу, згубно впливає на бактерії;
• внутрипазушный фонофорез;
• ультразвукова терапія на область гайморових пазух (пригнічує запальний процес, зменшує вираженість больового синдрому);
• інфрачервона лазерна терапія (стимулює процеси відновлення пошкоджених запальним процесом тканин, покращує кровотік і місцевий імунітет в зоні впливу);
• гелій-неонова лазеротерапія (надає протизапальну дію, стимулює процеси регенерації уражених тканин);
• УВЧ-магнітотерапія (апарати «УВЧ-30» і «УВЧ-66») – стимулює функції імунної системи;
• флюктуоризация зони пазух (покращує в зоні ураження струм крові, зменшує запалення та набряк, знеболює);
• через кілька днів після гайморотомии – магнітотерапія на область оперованої пазухи.

Профілактика і прогноз

Щоб не допустити розвитку хронічного гаймориту, слід своєчасно і повноцінно лікувати гостре запалення верхньощелепної пазусі, ні в якому разі не займатися самолікуванням, а негайно звернутися до фахівця.

Якщо ж хронічний гайморит все-таки виник, щоб не допустити загострення патологічного процесу, слід:

• одягатися по погоді (перемерзати не можна);
• уникати протягів;
• запобігати ГРВІ або своєчасно починати їх лікування;
• якщо хвороба пов’язана з професійними факторами – усунути їх дію (змінити роботу);
• повноцінно харчуватися і відпочивати (не перевтомлюватися) – від цих двох чинників дуже залежить робота імунної системи.

Якщо хворий хронічним гайморитом дотримується профілактичні заходи при виникненні симптоматики загострення своєчасно звертається за медичною допомогою до фахівців, захворювання протікає сприятливо – загострення трапляються рідко і протікають не важко, ускладнень не виникає.

Висновок

Хронічний гайморит протікає з чергуванням стадій загострення і ремісії. Для загострення характерна яскраво виражена симптоматика, в ремісії ж хворий почуває себе задовільно і скарг у більшості випадків не пред’являє. Загострення гаймориту потребує лікування в умовах поліклініки або стаціонару. Одним з компонентів комплексного лікування його є фізіотерапія, методики якій допомагають зменшити активність запального процесу, знеболити, поліпшити мікроциркуляцію і місцевий імунітет в ураженій зоні, активізувати репаративні та регенеративні процеси в ній.

Програма «Все буде добре», сюжет на тему «Гайморит» (рос.-укр. яз):

Перший канал, програма «Таблетка» на тему «Гайморит: причини, симптоми, ускладнення та методи лікування»: