Пієлонефрит нирок: лікування фізичними факторами

Пієлонефрит нирок: лікування фізичними факторами

Пієлонефрит являє собою одно – або двостороннє гостре або хронічне захворювання нирок інфекційно-запальної природи. Це дуже поширена патологія – вона становить майже 50% всіх ниркових захворювань. На 1 хворого пієлонефритом чоловіка припадає 5-6 страждають їм жінок, причому в багатьох випадках ця патологія розвивається у них в конкретні періоди життя – після першого статевого акту, при вагітності, у період менопаузи. Про те, що це за хвороба, чому вона виникає і які клінічні прояви, а також про напрямки діагностики та методи лікування, які включають і фізіотерапевтичні, ви дізнаєтеся з нашої статті.

Зміст

  • 1 Класифікація
  • 2 Причини та механізм розвитку пієлонефриту
  • 3 Симптоми
    • 3.1 Гострий пієлонефрит
    • 3.2 Хронічний пієлонефрит
  • 4 Діагностика і диференціальна діагностика
  • 5 Принципи лікування
  • 6 Місце фізіотерапії в лікуванні
  • 7 Висновок


Класифікація

Це захворювання класифікується за багатьма параметрами. Основні з них зазначимо нижче.

В залежності від характеру перебігу патологічного процесу пієлонефрит ділять на:

  • гострий (може бути серозним або гнійним);
  • хронічний (процес включає в себе 3 фази – активне і латентний запалення, ремісія).

В залежності від того, скільки нирок уражено:

  • односторонній;
  • двосторонній.

В залежності від того, як виник пієлонефрит, його ділять на:

  • первинний (являє собою самостійне захворювання);
  • вторинний (розвивається як ускладнення інфекційних захворювань іншої локалізації).

Залежно від шляху поширення інфекції пієлонефрит може бути:

  • гематогенним (інфекційний агент поширюється з кровотоком);
  • уриногенным, або висхідним (інфекція піднімається з сечовипускального каналу або сечового міхура вгору по сечових шляхах).

Причини і механізм розвитку пієлонефриту

Пієлонефрит нирок: лікування фізичними факторами4 з 5 випадків цього захворювання викликає бактерія, звана кишковою паличкою. Вона має властивість як би прилипати до стінки сечових шляхів, що виключає її вимивання з них при сечовипусканні.

Іншими збудниками пієлонефриту є:

  • протей;
  • клебсієла;
  • стрептококи;
  • стафілококи;
  • ентерококи та інші мікроорганізми.

Як було сказано вище, інфекційний агент потрапляє в структури нирки зі струмом крові, або висхідним шляхом з органів сечовидільної системи.

Факторами ризику гострої форми захворювання є:

  • вроджені аномалії розвитку нирок і сечових шляхів;
  • сечокам’яна хвороба;
  • закупорка (обструкція) сечових шляхів на будь-якому рівні;
  • вагітність;
  • цукровий діабет;
  • прямі маніпуляції на органах сечовивідної системи.

Фактори ризику хронізації запального процесу при пієлонефриті наступні:

  • підлога – жіночий (це обумовлено анатомічними особливостями сечовивідних шляхів у жінок сечовипускальний канал у них короткий, широкий і прямий, що полегшує інфекції шлях в нирки (у чоловіків же, навпаки, довгий і извитой – це ускладнює мікроорганізмів шлях в нирки));
  • первинні і вторинні імунодефіцити;
  • Пієлонефрит нирок: лікування фізичними факторамизниження місцевого імунітету (в період гострих захворювань сечового міхура або рідкісного його спорожнення закладені природою здібності слизової цього органу знищувати бактерії значно знижується, що підвищує ризик подальшого розповсюдження інфекції);
  • тубулоинтерстициальный нефрит (захворювання обміну речовин, зокрема, подагра, вплив на нирки радіаційного випромінювання і токсичний ефект деяких лікарських препаратів підвищують ймовірність інфікування нирок);
  • цукровий діабет, особливо некомпенсований (цукор – відмінна живильне середовище для бактерій, тому підвищений рівень його в крові легко може призвести до інфекційного процесу в будь-якому органі, у тому числі й в нирках);
  • порушення відтоку сечі, закидання її з сечового міхура в сечоводи, звідки вона піднімається ще вище.

Симптоми

Різні форми пієлонефриту – гостра і хронічна – протікають по-різному.

Гострий пієлонефрит

Процес в більшості випадків односторонній. Початок захворювання, як правило, раптово, з яскраво вираженим интоксикационным синдромом:

  • температура тіла у хворого підвищується до фебрильних значень (вище 38 градусів);
  • відзначаються озноб;
  • сильна пітливість;
  • болі в суглобах і м’язах;
  • головний біль і запаморочення;
  • погіршення або відсутність апетиту;
  • нудота і блювання.

Також хворого турбує біль в області попереку, напруга м’язів там же, порушення мПієлонефрит нирок: лікування фізичними факторамиочеиспускания, помилкові позиви, часті нічні сечовипускання.

У осіб похилого віку симптоматика пієлонефриту, як правило, стерта. Хвороба протікає зі слабко вираженими загальними та місцевими симптомами або ж з ознаками інтоксикації при відсутності місцевої симптоматики.

При своєчасному лікуванні гострий пієлонефрит завершується повним одужанням.

Хронічний пієлонефрит

Як правило, уражаються відразу обидві нирки. Це може призвести до хронічної ниркової недостатності. Протікає він з чергуванням періодів ремісії і загострення. В період ремісії симптоматика виражена слабо або відсутня зовсім. При загостренні хворі пред’являють скарги на слабкість, пітливість, підвищення температури тіла до субфебрильних цифр і інші симптоми інтоксикації, а також болі, відчуття тяжкості в області попереку. Нерідко має місце хворобливе сечовипускання, часті позиви до нього з виділенням лише кількох крапель сечі, а також часті нічні позиви до сечовипускання.

Зазвичай прогресує хронічний пієлонефрит повільно, і протягом багатьох років функція нирок залишається збереженою. Прогноз хвороби тим гірше, чим частіше трапляються її рецидиви і чим важче вони протікають.


Діагностика і диференціальна діагностика

При підозрі на гострий пієлонефрит фахівець призначить хворому наступні методи дослідження:

  • загальний аналіз крові (в ньому будуть визначатися ознаки гострого інфекційного процесу – підвищені рівень ШОЕ та лейкоцитів, зсув лейкоцитарної формули вліво);
  • загальний аналіз сечі (наявність в сечі підвищеного числа лейкоцитів, поява в ній якої-небудь кількості білка (в нормі він у сечі відсутній) і еритроцитів (їх може і не бути);
  • Пієлонефрит нирок: лікування фізичними факторамианаліз сечі по Нечипоренко (визначатимуться зміни, аналогічні таким у загальному аналізі сечі);
  • бактеріологічне дослідження сечі (посів на поживне середовище і подальше визначення чутливості высеявшегося мікроба до антибіотиків);
  • УЗД органів заочеревинного простору (може бути виявлена збільшена в розмірах нирка і зменшення її рухливості під час дихання хворого; зміни можуть бути відсутні);
  • урографія – оглядова, секреторна (ці 2 дослідження зазвичай проводять разом);
  • комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія області нирок.

Методи діагностики хронічного пієлонефриту в цілому аналогічні описаним вище, і зміни в них при загостренні хвороби можуть бути ідентичні їм.

При УЗД буде виявлена асиметрія розмірів нирок – уражена нирка меншого розміру, а також розширення і деформація її чашок і мисок.

Ці ж зміни повинні визначатися і на КТ/МРТ-знімках.

За наявною у пацієнта хронічної хвороби нирок, яка розвинулася через пієлонефриту, у сечі буде визначатися білок, при об’єктивному обстеженні виявлено підвищений тиск пацієнта, а у біохімічному аналізі крові – підвищений рівень так званих ниркових проб – креатиніну та сечовини.

Існують хвороби, подібні по симптоматиці з пієлонефритом – слід пам’ятати про всіх них, щоб не помилитися з діагнозом. Це такі захворювання:

  • амілоїдоз нирок;
  • діабетичний гломерулосклероз;
  • хронічний гломерулонефрит;
  • гіпертонічна хвороба.

Принципи лікування

Пієлонефрит нирок: лікування фізичними факторамиТерапія пієлонефриту переслідує 2 мети: ліквідувати інфекцію і відновити нормальний відтік сечі.

На першому місці, звичайно ж, варто антибіотикотерапія. При гострій формі хвороби вона спочатку призначається емпірично, тобто лікар вибирає препарат широкого спектра дії, що впливає на максимальну кількість бактерій, які могли б викликати запальний процес в нирках (це фторхінолони або цефалоспорини 2-го покоління, а також амінопеніциліни). Пізніше, коли здійснено посів сечі і визначена чутливість мікроба до антибіотиків, терапія може бути скоригована.

Якщо має місце загострення хронічного пієлонефриту, призначають антибіотик, при цьому враховуючи результати попереднього посіву.

Тривалість лікування антибіотиками широко варіюється і залежить від форми хвороби, характеру її перебігу, наявності ускладнень або супутньої соматичної патології хворого, а також від його віку.

Після усунення симптомів гострого пієлонефриту або загострення його хронічної форми хворому призначають препарати групи нітрофуранів (наприклад, нитрофурантоин).

Паралельно з антибіотикотерапією застосовують рослинні засоби, зокрема, Канефрон, який володіє доведеними спазмолітичну, антисептичну, сечогінну дію.

Також після купірування основних симптомів і нормалізації лабораторних показників застосовують фітотерапію. Щодо запальних захворювань нирок ефективні такі рослини, як мучниця (в народі – ведмежі вушка), ромашка, хвощ польовий та інші. Можна приймати настій цих трав, а можна придбати в аптеці спеціальний нирковий чай, до складу якого вони входять. Тривалість фітотерапії становить близько 14-21 днів.

Місце фізіотерапії в лікуванні

Пієлонефрит нирок: лікування фізичними факторамиМетоди физиолечения можуть бути включені в комплекс заходів при гострому або хронічному пієлонефриті. Вплив фізичними факторами допоможе усунути запальний процес, розслабити спазмированную гладку мускулатуру сечовивідних шляхів, відновити відтік сечі.

Фізіотерапію можна проводити не кожному пацієнту – протипоказаннями до неї є:

  • активний пієлонефрит;
  • запущений хронічний пієлонефрит (термінальна стадія процесу);
  • гідронефроз в стадії декомпенсації;
  • полікістоз нирок.

Особам, які хворіють на пієлонефрит, можуть бути призначені наступні фізіопроцедури:

  • лікувальні ванни (вуглекислі та хлоридно-натрієві);
  • мінеральні води всередину;
  • надвисокочастотна терапія (протипоказаний цей метод також у разі сечокам’яної хвороби);
  • ультрависокочастотна терапія на область нирок (використовують апарат «Терматур»);
  • ампліпульстерапія;
  • магнітотерапія (з використанням апарату «Полимаг-01» (при гострому пієлонефриті) або «Полюс-1» (при хронічній формі хвороби));
  • ультразвукові процедури;
  • лазеротерапія (на кожну нирку впливають апаратом протягом 5 хвилин);
  • електрофорез протимікробних препаратів (наприклад, фурадонина) на область нирок.

Як правило, хворому призначають комплекс з 3 методик: всередину – мінеральну воду, прийом мінеральних ванн і один із фізичних факторів.

Особам, що страждають хронічною нирковою недостатністю внаслідок пієлонефриту, але не мають вираженого підвищення артеріального тиску (не більше 170 на 100 мм рт. ст.) у періоди ремісії основного захворювання показане санаторно-курортне лікування в місцевих санаторіях, а також на курорти П’ятигорська, в Трускавці, Карлових Варах, Мінеральних Водах.

Висновок

Пієлонефрит нирок: лікування фізичними факторамиПієлонефрит – це досить грізне захворювання, оскільки у різних хворих протікає по-різному: один протягом 20 років страждає хронічною формою захворювання, при цьому його функція нирок залишається практично на початковому рівні, а в іншого трапляються загострення за загостренням і в досить короткий термін розвивається хронічна ниркова недостатність.

Як і будь-яке інше захворювання, важливо виявити пієлонефрит як можна раніше. Адекватне лікування, у комплексі заходів при якому важливу роль відіграють і фізіотерапевтичні методики, допоможе ліквідувати гостру форму хвороби в самі короткі терміни, а хронічну ввести в стадію стійкої ремісії. Тільки в цьому випадку пацієнт почувається значно краще і якість його життя нормалізується.

Лікар уролог-андролог Соловйов Н. К. читає лекцію на тему «Пієлонефрит можна вилікувати»:

Телекомпанія ВЕТТА, програма «Таємниці здоров’я» на тему «Пієлонефрит»: