Сірчана мазь від лишаю: застосування лікарського засобу

Лишай – це захворювання шкіри грибкового походження, яке зовні проявляється характерними плямами і лущенням. Висип при цьому супроводжується інтенсивним свербінням. Важливо, що лишай – заразна хвороба, вона може передаватися від однієї людини до іншої при контакті.

Традиційній і народній медицині відомо безліч засобів, придатних для боротьби з цим шкірним захворюванням. Спочатку на шкіру хворого наносили сірку, йод або дьоготь.

Сучасні лікарські препарати проти лишаю випускаються у вигляді різних мазей, кремів, розмовників.

Коротка характеристика препарату

Зміст статті

  • 1 Коротка характеристика препарату
  • 2 Правила й заборони для хворих
    • 2.1 Схожі статті

Найбільш відомим і дійовим засобом, що допомагає впоратися із захворюванням, є сірчана мазь.

Це лікувальний засіб для зовнішнього застосування володіє рядом корисних властивостей:

  • захищає епідерміс;
  • підсушує шкіру;
  • виконує зволожуючу функцію.

Застосування сірчаної суміші різноманітно – від грибкових захворювань до корости. Основна діюча речовина – сірка – є дієвим антисептиком. Допоміжні компоненти цього препарату – вазелін, емульгатор Т-2 і очищена вода.

Механізм дії сірчаної мазі такий: коли засіб наносять на шкіру людини, неорганічні компоненти суміші взаємодіють з органічними складовими епідермісу, в результаті чого утворюються пентатиновая кислота і сульфіди – ці речовини надають сильну протимікробну та антипаразитарний вплив.

Сірчана мазь в аптеках представлена в декількох формах:

  • 33-процентна – така концентрація діючої речовини допомагає прискорити обмін речовин, а також стимулює місцевий кровообіг;
  • 10-відсоткова мазь усуває дрібні шкірні дефекти, загоює незначні рани.

Правила і заборони для хворих

Використовується лікарський засіб для зовнішнього застосування – необхідно наносити його товстим шаром на ділянки шкіри, уражені грибком (позбавляємо). Доповнюють лікування саліциловим спиртом (їм слід попередньо обробити епідерміс). Процедуру необхідно проводити двічі в добу протягом тижня. З системних препаратів показані антибіотики широкого спектру дії.

Застосування сірчаної мазі має ряд протипоказань – це підвищена чутливість пацієнта до компонентів суміші, вік дитини до двох років і вагітність (лактація). Неправильне використання препарату може призвести до появи гострої алергічної реакції – кропив’янки. Перед тим як починати системне застосування лікарського засобу, рекомендується нанести його невелику кількість на передпліччя і залишити на три години. Якщо за цей час на шкірі не з’явиться почервоніння або свербіж, то препарат можна рекомендувати для регулярного використання.

Застосування мазі може бути обумовлено типом лишаю, яким заразився хворий. Якщо це рожевий лишай, на шкіру попередньо наносять розчин йоду, і лише після цього обробляють вогнища ураження сірчаної маззю. Якщо висівкоподібний лишай, з ним допоможе впоратися і крем Міконазол – ефективне доповнення до сірчаної мазі.

Щоб застосування засобу було результативним, в процесі лікування хворим рекомендується дотримуватися нескладних правил індивідуальної гігієни, білизну хворого повинно бути завжди чистим, бажано прокип’ятити його. «Не рекомендується двічі надягати на себе одяг, що контактує з ураженими захворюванням ділянками шкіри». Після завершення терапевтичного курсу всі постільна, а також натільну білизну краще викинути.

Для лікування всіх форм позбавляючи використовуються різноманітні зовнішні засоби, найбільш ефективним з яких вважається сірчана мазь. Цей лікарський препарат має протизапальну, а також антисептичним ефектом. Крім лишаю, засіб використовується для лікування усіх видів грибкових захворювань, себореї, демодекозу, вугрової висипки і корости.

Існує кілька варіантів застосування сірчаної мазі, найбільш поширеним з яких є спільне використання саліцилового спирту (наноситься попередньо) і самого лікарського препарату (10-відсоткової концентрації).

Не варто використовувати сірчану суміш без консультації з дерматологом, оскільки засіб може викликати гостру алергічну реакцію (кропивницю).

Автор статті – Кухтіна М. В.

Джерело

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Здоровий спосіб життя