Тазовий перитоніт у жінок: причини, класифікація, симптоми і лікування

Зміст статті:

  • Етіологія захворювання у жінок
  • Класифікація патології
  • Симптоми і ознаки
  • Діагностика
  • Методи терапії
  • Можливі ускладнення та наслідки
  • Профілактичні заходи і прогноз

Перитоніт малого тазу (код за МКХ 10 N 73,3) — вторинне захворювання, при якому відбувається поширення інфекції в черевну порожнину з матки і придатків. В результаті цього в означеній області накопичується ексудат. Його фіброзне вміст сприяє утворенню спайкового процесу, в який втягуються знаходяться поруч петлі кишки і сальник. Таким способом формується матково-ректальне поглиблення або бічній кишені.

Етіологія захворювання у жінок

Існує кілька факторів, здатних спровокувати гострий тазовий перитоніт у жінок:

  • ендометрит — гнійно-запальне захворювання матки;
  • сальпінгіт, аднексит — запалення яєчників і маткових труб;
  • вульвовагініт — запалення піхви;
  • цервіцит — запалення шийки матки;
  • апендицит — гнійне захворювання кишечника.

У групі ризику пацієнти зі зниженим імунітетом. Пельвіоперитоніт часто маніфестує на тлі стресів, менструації і переохолодження.

Первинний перитоніт малого тазу діагностується вкрай рідко. Він розвивається при прямому проникненні збудників інфекцій в означену область. Таке трапляється при перфорації стінки матки або при гінекологічних операціях: хірургічних аборти, діагностичному вискоблюванні, встановленні внутрішньоматкової спіралі.

Класифікація патології

При систематизації патології використовуються різні критерії. З урахуванням поширеності виділяють:

  • частковий пельвиолеритонит — ділянку запалення має обмежену локалізацію, знаходиться поблизу джерела інфекції;
  • дифузний — патологічний процес захоплює парієтальний і вісцеральний відділ очеревини.

За типом пануючих патологічних змін перитоніт малого таза буває:

  • адгезивним — протікає з утворенням спайок;
  • ексудативним — протікає з утворенням випоту.

За характером перитонеального випоту розрізняються дві форми пельвіоперитоніту: серозно-фіброзну і гнійну. Серозно-фіброзна форма добре піддається лікуванню, але після одужання в більшості випадків утворюються спайки, які стають причинами безпліддя. При гнійній формі двухгласовом просторі накопичується гній. Збільшення його кількості здатне спровокувати прорив вмісту кишені в сусідні органи. Якісний склад ексудату залежить від виду збудника інфекції.

Симптоми і ознаки

Дебютує патологія завжди гостро:

  • підвищується температура тіла до 40 градусів;
  • з’являються періодичні озноби;
  • розвивається тахікардія;
  • внизу живота розливаються сильні болі;
  • відбувається затримка газів, здуття живота;
  • перистальтика слабшає, сечовипускання стає болючим;
  • наростає інтоксикація.

Ознаки подразнення очеревини сильно виражені в нижніх відділах живота, слабкіше в верхніх. Якщо симптоми гострого перитоніту малого тазу не були до кінця куповані в період лікування, захворювання здатне перейти в хронічну форму. Для неї характерно мляво поточний перебіг, періоди ремісії змінюються рецидивами, вони важко піддаються медикаментозному впливу.

Менструальний цикл стає нестабільним, виникають на епізодичні напади метеоризму, незначні болі внизу живота. При хронічному тазовому перитоніті у жінки може стабільно триматися температура тіла дна позначці 37,5. Під час інтимної близькості виникає хворобливість, турбують рясні виділення у вигляді «белей». Кожен раз, коли імунітет падає, починається загострення з його вираженою клінікою.

Діагностика

При виявленні симптомів перитоніту малого тазу необхідно звертатися за допомогою до гінеколога.

Постановка діагнозу починається з огляду хворої, збору анамнезу захворювання, аналізу способу життя пацієнтки. Потім лікар пальпує черевну стінку — таким способом він визначає ступінь її напруженості, зону болючості, локалізацію вогнища інфекції. Проводиться гінекологічний огляд, з метою визначення розвиненості матки, її рухливості, хворобливості. Одночасно з цим береться мазок на визначення якісного складу мікрофлори.

При дослідженні крові відмічається лейкоцитоз, збільшення швидкості осідання еритроцитів.

Обов’язково призначається УЗД, за допомогою якого в очеревині легко виявляється вогнище ураження і скупченню ексудату. Цей діагностичний метод дозволить встановити наявність гнійного вмісту, ступінь зараження.

Якщо УЗД підтверджує наявність перитоніту, через черевну стінку проводиться прокол і вилучення ексудату. Рідина відправляється на лабораторне дослідження. За допомогою бактеріологічного посіву в спеціальні культурні середовища визначається тип збудника інфекції, виявляється його чутливість до сучасних антибактеріальних препаратів.

У більш важких випадках, коли виникає необхідність у хірургічному лікуванні перитоніту малого тазу, проводиться лапароскопія. Через невеликі розрізи вводиться спеціальна трубка, на кінці якої є камера. За допомогою неї лікар здатний з граничною точністю побачити стан хворого органу, визначити розташування гнійного вогнища і провести маніпуляції, що дозволяють усунути патологічні зміни.

Методи терапії

Лікування первиоперитонита проводиться в кілька етапів:

  • прийом знеболюючих препаратів;
  • антибактеріальна терапія;
  • дезінтоксикація;
  • терапевтичні пункції склепіння піхви для виведення випоту.

Якщо розвивається гнійна форма, проводиться лапароскопія — установка дренажу малого тазу з наступними диффузиями. Якщо під час діагностики вдається виявити наявність перфорації порожнини матки або абсцеси, проводиться порожнинна операція. Її мета – усунення вогнища інфекції і висічення уражених тканин.

Можливі ускладнення та наслідки

Запущені форми пельвіоперитоніту призводять до утворення множинних спайок. Вони порушують роботу внутрішніх органів. Хвороботворна інфекція, що знаходиться всередині них, може легко потрапити в кров і спровокувати сепсис. Зараження крові може закінчитися летальним результатом.

У рідкісних випадках перитоніт перекидається на всю черевну порожнину. Захворювання здатне провокувати позаматкові вагітності і стати причиною безпліддя.

Профілактичні заходи і прогноз

Щоб убезпечити себе від тазового перитоніту, необхідно:

  • дотримуватися правил особистої гігієни;
  • проводити профілактичні гінекологічні огляди;
  • своєчасно лікувати будь-які запальні захворювання, пов’язані з сечостатевою системою;
  • уникати незахищених статевих актів.

При своєчасному зверненні до фахівців прогнози позитивні. Жінка після лікування повертається до звичного життя через десять днів. Чим занедбаніший форма захворювання, тим складніші наслідки, аж до вирізання органів або смерті.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Здоровий спосіб життя