Вірус Епштейна-Барр

Професор Майкл Епштейн і його аспірантка Івонна Бар, описали порівняно недавно – в 1964 році – вірус, якому дали подвійну назву за їх прізвищами – Епштейна-Барр. Незважаючи на те, що це один з найпоширеніших мікроорганізмів виду герпесів, він досі «обійдений увагою.

Зміст статті

  • Небезпека вірусу Епштейна-Барр
  • Як розпізнати недугу?
  • Наслідки хвороби
  • Діагностика захворювань
  • Лікування – приблизна терапевтична схема
  • Профілактичні заходи
  • Відгуки та коментарі

Небезпека вірусу Епштейна-Барр

Цей мікроорганізм виділили в матеріалах біопсії пухлин-лімфом, взятих у дітей з африканських країн.

Відмінність цього вірусу від його «побратимів» – він кодує 85 протеїнів. Для порівняння: вірус простого герпесу кодує всього 20. Вірус прикріплюється до клітини за допомогою особливої будови – на його поверхні знаходиться велика кількість глікопротеїнів, що забезпечують надійне впровадження в слизову.

Після проникнення в організм вірус залишається на все життя, ним заражено 90% людської популяції. Передається він через контакти, при операціях – через кров і кістковий мозок — і повітряно-крапельним шляхом.

Але в більшості випадків вірус Епштейна-Барр дітям передається з поцілунками від інфікованих дорослих. Небезпека даної патогенної флори полягає не в її проникнення в організм, а в тому, що вона провокує злоякісні процеси і викликає захворювання, які у людей зі зниженим імунним статусом можуть спровокувати серйозні ускладнення. Однією з хвороб, які виникають при впровадженні вірусу Епштейн-Барр, є інфекційний мононуклеоз або хвороба Філатова.

Збільшення його активності викликає такі захворювання:

  • синдром хронічної втоми;
  • системний гепатит;
  • лімфогранулематоз;
  • лімфоми;
  • розсіяний склероз;
  • волохаті лейкоплакію ротової порожнини і деякі інші.

Як розпізнати недугу?

Характерна симптоматика та лікування вірусу Епштейна-Барр залежить від хвороби, яку він спровокував, однак на його впровадження вказують загальні ознаки.

Наприклад, інфекційний мононуклеоз викликає такі симптоми:

  • підвищена стомлюваність;
  • ознаки фарингіту;
  • підвищення температури понад фебрильною – понад 39°;
  • до 5-7 дня збільшуються лімфовузли, починаючи з шийних;
  • збільшується в розмірах селезінка, іноді – печінка;
  • сеча темніє;
  • висип має неоднорідний характер – одночасно з’являються: кропив’янка, папули з рідиною, розеоли.

Аналогічна симптоматика виникає і при хронічній інфекції вірусу Епштейна-Барр, єдино – під час неї порушується функція носового дихання і знижуються розумові здібності.

На тлі хвороби, зумовленої цим вірусом, починається впровадження патогенної флори іншого виду і відбувається вторинне інфікування, може початися кандидоз, стоматит, запальні хвороби верхніх і нижніх дихальних шляхів і травних органів.

Наслідки хвороби

Інфекційний мононуклеоз може мати легкий перебіг і важке, в деяких випадках через 4 місяці проходить без лікування.

Але впровадження вірусу іноді викликає важкі ускладнення, які з’являються після хвороби:

  • енцефаліт і менінгіт;
  • обструкція бронхолегеневого дерева;
  • загальне ураження нервової системи
  • гепатит;
  • ураження черепномозкових нервів;
  • перикардит;
  • міокардит.

Ці захворювання частіше виникають у дітей, так як дорослі перехворіли мононуклеозом ще в дитинстві. У якій би формі не протікали захворювання, викликані впровадженням вірусу.

Епштейна-Барр – гострої або хронічної – їх необхідно лікувати. Тільки так можна уникнути появи ускладнень.

Діагностика захворювань

Щоб виявити в організмі вірус Епштейна-Барр використовуються наступні лабораторні діагностичні дослідження.

  • В загальному аналізі крові вираховується кількість лейкоцитів, моноцитів та лімфоцитів – при зараженні їх кількість перевищує норму;
  • Біохімічний аналіз – ферментні показники АСТ, ЛДГ і АЛТ підвищені;
  • Проводиться оцінка стану імунної системи: уточнюється вироблення інтерферону, імуноглобулінів і т. д;
  • Проводять серологическую діагностику – вчасно неї виявляються антитіла до вірусу Епштейна-Барр. Визначають титр IgM. Вони підвищені при клінічній картині, яку викликає мононуклеоз, але так само залишаються високими і після одужання – імунітет проти цього вірусу зберігається на все життя;
  • Під час ДНК діагностики встановлюється, чи є антитіла у фізіологічних рідинах: слині, мазках з верхніх дихальних шляхів, спіном мозку;
  • При культуральном методі встановлюється поширення вірусу – його вирощують на клітинах головного мозку, клітинах хворих лейкомией і т. д.
  • Дослідження дозволяють не тільки знайти в крові вірусні частинки, але і визначити ступінь ураження організму та передбачити ризик появи ускладнень.

    Лікування – приблизна терапевтична схема

    Не існує певної схеми, по якій проводиться лікування. До кожного випадку необхідний свій терапевтичний підхід.

    Всі хворі при підозрі на інфекційний мононуклеоз госпіталізуються в обов’язковому порядку.

    Рекомендуються:

    • постільний режим;
    • збільшення кількості випитої рідини – напої повинні бути теплими;
    • респіраторні прояви купіруються судинозвужувальними краплями і ополіскувачами – розчинами з антисептиками і народними засобами;
    • зниження температури;
    • вітамінотерапія;
    • антигістамінні засоби.

    Починається терапія з застосування противірусних засобів різних груп: «Арбідолу», «Валтрекса», «Ацикловіру», інтерферонів.

    Антибіотики включають в терапевтичні заходи частіше при приєднанні вторинної інфекції або респіраторних станах гострої тяжкості.

    Імуноглобуліни, які використовуються проти вірусу Епштейна-Барр, є одними з основних препаратів, що допомагають уникнути ускладнень після захворювань, викликаних впровадженням цієї патогенної флори. Імуноглобулін вводиться в ін’єкціях внутрішньовенно. Терапія доповнюється засобами, що підвищують імунний статус організму – імуномодуляторами і біологічними стимуляторами: «Деринат», «Лікопід», цитокіни, «Актовегін»…

    При виникненні додаткових симптомів їх усувають за індивідуальними схемами. Знижують температуру звичайними жарознижувальними засобами, при кашлі муколітики призначають протикашльові препарати, отити лікують спеціальними краплями, нежить – судинозвужувальними препаратами місцевої дії.

    Тривалість захворювання варіюється від 2-3 тижнів до 3-4 місяців, все залежить від тяжкості симптоматики.

    Профілактичні заходи

    Не допустити впровадження вірусу Епштейна-Барр неможливо, необхідно постаратися створити умови, щоб організм дитини легше переніс «зустріч» з ним і виробив надалі імунітет на все життя. Діти з нормальним імунним статусом нормально переносять мононуклеоз – він у них може протікати навіть безсимптомно.

    Для дітей, що мають низький імунний статус або імунодефіцит, розроблена спеціальна вакцина, яка попереджає зараження цим вірусом.

    Особливо важливі щеплення дітям Африки – є теорія, що вірус має расове дію і викликає у темношкірих дітей освіта лімфом.

    Надійною профілактикою є заходи по зміцненню імунітету. Для цього достатньо проводити звичайні заходи загартовування, проводити вітамінізацію організму, вчасно пролечивать сезонні та інфекційні захворювання.

    Підвищить стійкість організму перебування на свіжому повітрі та раціональне ставлення до дратівливих чинників.

    Всі ці профілактичні заходи підвищують стійкість організму до вірусу Епштейна-Барр і дозволяють перенести його запровадження з мінімальними наслідками.

    Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: