Симптоми і лікування алергічного нежитю відрізняються від ознак і методів терапії звичайного риніту. Пояснюється це тим, що даний вид захворювання виникає не внаслідок застуди, а з-за специфічної неадекватної реакції на алергени, в основному, объясняющейся спадковою схильністю. Тому, як відрізнити алергічний нежить від простудного, і які дієві препарати використовуються для лікування, присвячений цей матеріал.
Ознаки алергічного нежитю і його симптоми
Алергічний нежить виникає внаслідок проникнення в організм людини різних алергенів, як правило, шляхом вдихання (так званий інгаляційний шлях). Розвитку захворювання сприяє схильність до такого роду алергічних реакцій. Така схильність буває спадкової або набутої при повторному контакті з алергеном, наприклад, у осіб, що працюють з алергізуючих речовинами. При повторному контакті з алергеном в процес втягується часом і слизова оболонка глотки, придаткових пазух, трахеї, а також бронхів.
Ознакою алергічного нежитю є бліда слизова оболонка носа, набряклі носові раковини. Застосування судинозвужувальних препаратів не призводить до їх зменшення, оскільки не дозволяє зняти набряклість цих тканин.
Дане захворювання відрізняється від вазомоторного риніту тим, що у осіб, страждаючих алергічної ринопатией, в анамнезі або у близьких родичів нерідко є вказівка на інші прояви алергії (бронхіальна астма, кропив’янка, екзема, мігрень, набряк Квінке тощо), а також непереносимість деяких харчових продуктів (краби, ікра, окремі сорти риби або м’яса, горіхи, полуниця, апельсини, полуниця і т. д.).
Самий постійний симптом аллергическго нежиті — еозинофілія в периферичній крові, а також у вмісті придаткових пазух (як правило, транссудат) і виділеннях з носа. Якщо певний алерген встановлений, то можна підтвердити стан надмірної чутливості до нього за допомогою шкірної алергічної проби.
Медичні препарати для лікування алергічного нежитю
Перед початком лікування алергічного нежитю, в першу чергу, потрібно усунути контакт хворого з алергеном. Якщо зробити це неможливо, то слід знизити чутливість до нього за допомогою специфічної гіпосенсибілізації — систематичного введення екстракту алергену в маленьких, але зростаючих з часом дозах. Якщо встановити алерген не вдалося, показана терапія, спрямована на нейтралізацію біологічно активних речовин, в першу чергу гістаміну, які звільняються в процесі протікання алергічної реакції. Чим лікувати алергічний нежить після усунення контакту з алергеном? Зазвичай призначають антигістамінні препарати (димедрол, супрастин, дипразин, тавегіл, діазолін і т. д.). Також ефективно лікування алергічного нежитю препаратами преднізон, преднізолон, триамцинолон, дексаметазон всередину або місцево у вигляді мазей або крапель в ніс. Гідрокортизон допустимо вводити эндоназально по 15 мг в кожну носову раковину по 8-10 разів.
Неплхой ефект дає введення медичного препарату гамма-глобулін по 0,3-0,4 мл в нижні носові раковини, а також 6-8 ін’єкцій з проміжками в 2-4 дня эндоназально. Призначається прийом 5%-ного розчину амінокапронової кислоти по 2 ст. ложки через кожні 4 години по 5 раз в день. Курс становить 2-3 тижні. Крім того ультразвуковий зонд вводять в тканини нижніх раковин, проводять фонофорез спленіну, кріотерапію, електрофорез (комір по Щербаку) 5%-ного розчину хлориду кальцію. Щоб при сильній набряклості слизової оболонки полегшити дихання, призначається нафтизин (санорин) або галазолін.
Терапія алергічного нежиті досить важка і вимагає систематичного спостереження лікаря за хворим.