Зміст статті:
Поява болю в області сідниць викликано захворюваннями хребта, внутрішніх органів і тазового кільця. Для кожної патології характерні певні симптоми, тому варто розібратися, як виявляється атрофія, гіпертрофія і дистрофія сідничних м’язів.
Форми захворювання та характерні симптоми
Важливо розуміти відмінності між атрофією, дистрофією і гіпертрофією м’язів. Поняття мають масу відмінностей:
- Атрофією називаються процеси, що призводять до витончення м’язів і втрати їх функціональності. До патології призводить безліч спадкових хвороб, а також мінімальна активність мускулатури.
- Дистрофія – це поняття описує групу спадкових захворювань, які призводять до некрозу м’язових волокон. Ними уражається скелетна мускулатура. В результаті розвитку захворювань виникає слабкість і дегенерація волокон.
- Гіпертрофія. Проявляється при зростанні об’єму м’язових волокон. М’язи помітно збільшуються в об’ємі і набувають чинності. Це стан характерний для здорових людей. Патологічне збільшення м’язів називається псевдогипертрофией або помилкової гіпертрофією. В дійсності такі захворювання відносяться до дистрофічних.
Таким чином, міодистрофія (захворювання) може призвести до атрофії (процесів відмирання м’язових волокон).
Симптоми різних патологій м’язів сідниць схожі у безлічі випадків. Мускулатура нижньої частини спини слабшає, втрачає функціональність. Хода стає неприродною, її ще називають «качиної». Візуально сідниці зменшуються, втрачають свою природну округлу форму. При дистрофічних змінах у м’язах вони можуть збільшуватися, однак не за рахунок зростання волокон, а в результаті відкладення жиру і розростання сполучної тканини. Через 5-8 років пацієнт може бути повністю знерухомлений.
Поширені дистрофічні зміни в м’язах характерні для хлопчиків, оскільки спадкові захворювання вражають чоловічу статеву хромосому (дистрофія Дюшена та Беккера). Існує кілька різновидів спадкових дистрофічних хвороб, характерних для обох статей.
Причини патологій сідничних м’язів
Атрофія великого сідничного м’яза – це найчастіше наслідок травм і неврологічних хвороб. Хворий втрачає рухову здатність частково чи повністю. У більшості випадків хвороба спадкова. М’язова тканина скорочується в об’ємі і стоншується, потім замінюється жирової і сполучної. У деяких випадках вона повністю відмирає.
При консервативному лікуванні переломів потрібна тривала іммобілізація, що призводить до атрофії м’язів
Причини гіпотрофії сідничних м’язів:
- Первинна атрофія – порушення постачання м’язи нервами (іннервації). М’язова тканина уражається після надмірних фізичних навантажень, травм, неврологічних захворювань. Нервові клітини можуть передавливаться онкологічними утвореннями.
- Вторинна атрофія – важкі хвороби, у результаті яких гинуть клітини нервового стовбура спинного мозку. Розвивається в результаті артрозів і артритів, остеохондрозу поперекового відділу.
- Вимушена бездіяльність людини після інсультів і паралічів.
- Пошкодження кровоносних судин, що постачають сідниці: виникає кисневе голодування м’язів, і вони відмирають.
- Хронічний алкоголізм та наркоманія.
- Старіння організму.
- Неправильний вибір дієти. Спровокувати м’язову атрофію може тривале голодування, при якому організм не отримує потрібних речовин.
У дітей атрофія сідничних м’язів може бути викликана поліомієліт, родовою травмою, дитячим інсультом, травмою спини, хронічним запаленням м’язової тканини.
Несправжня гіпертрофія сідничних м’язів виникає при різних видах дистрофії (спадкових хвороб). Генетичні передаються ураження хромосом викликають порушення будови м’язових волокон, що призводить до їх розпаду.
Постановка діагнозу
Коли в м’язах з’являється слабкість, слід негайно звернутися до лікаря. Діагностику захворювань сідничних м’язів проводять неврологи і терапевти. Атрофія невиліковна і швидко прогресує при відсутності лікування, тому для підвищення якості життя необхідно вчасно почати терапію.
Характерні порушення м’язової тканини діагностуються такими методами:
- електроміографія;
- аналізи крові;
- перевірка нервової прохідності м’язів;
- огляд ендокринолога для контролю щитовидної залози;
- біопсія м’язів – призначається в рідкісних випадках.
Щоб поставити точний діагноз, може знадобитися консультація вузького спеціаліста.
Методи лікування
Атрофію лікують вітамінами B1, B12, E, а також динатрієвої сіллю аденозинтрифосфорної кислоти, диабазолом і прозерином. У деяких випадках хворому призначають переливання крові, лікування струмом. Повний курс терапії проводиться за кілька місяців. Після комплексного лікування можлива повна стабілізація процесу атрофії.
Хворим призначається комплексна терапія, що включає физиопрофедуры (електрофорез фосфору і кальцію), щадну лікувальну фізичну культуру і масаж м’язів сідниць — як масажного масла використовують лікувальну мазь Актовегін. Консервативне лікування проводиться курсами протягом 3-4 тижнів. У лікуванні робиться інтервал 1-2 місяці. Завдяки такому лікуванню м’язова атрофія сповільнюється, а пацієнт може зберігати працездатність протягом багатьох років.
При дистрофії пацієнту вводять фетальні стовбурові клітини, що дозволяє уповільнити патологічний процес. Також хворому призначають кортикостероїди, які беруть участь у скорочення м’язових волокон.
Лікування народними засобами
Серед основних народних засобів від м’язової атрофії варто виділити настройку кальцію. Її готують з 6 курячих яєць з білою шкаралупою. Яйця заливають соком 10 лимонів. Суміш залишають на кілька днів в закритій скляній банці, накритій марлею і оберненої папером. Банку поміщається в сухе тепле місце до повного розчинення шкаралупи. Лікарський склад готують з отриманої суміші і 300 г липового меду. Також у ємність заливають склянку коньяку. Речовина переливають в скляну тару темного кольору і залишають у прохолодному місці. Після кожного прийому їжі (3 рази в день) хворий вживає по 1 ч. л. ліки.
Ще один народний рецепт боротьби з атрофією заснований на використанні мітелок папірусу, які можна набрати біля водойм з жовтня по березень. Перед використанням рослини беруть 2 жмені мітелок і заливають окропом на 45 хвилин. Потім воду зливають. Уражені м’язи обкладають очеретом, закріплюючи частини рослин марлевими пов’язками, створюючи компрес. Коли компрес остигає, пацієнтові роблять масаж ніг і ураженої області.
Вправи
Курс ЛФК слід узгодити зі своїм лікарем і фізіотерапевтом. Ефективність тренувань можна оцінити тільки при повному розумінні стану пацієнта. Загальна послідовність вибору вправ:
- При відновленні після м’язової атрофії хворим рекомендується плавання – цей вид фізичної активності дозволяє підвищити тонус атрофованих м’язів, не сильно напружуючи їх. Будь-які вправи варто проводити під контролем фахівця з ЛФК.
- Ходьба в басейні. Пацієнт ходить по дну басейну, перебуваючи по пояс у воді. Вправа триває 10 хвилин. З часом тривалість ходьби і глибина занурення збільшується.
- Підйом колін в басейні. Спиною під час вправи спираються об стіну.
- Після того, як м’язи зміцніють, можна приступати до вправ на землі: нахили, присідання, випади.
Пацієнт проходить курс вправ під контролем фахівця, щоб не перенапружити м’язи і не викликати погіршення їх стану.
Інвалідність при хворобах сідничних м’язів
Існує безліч критеріїв інвалідності, за якими оцінюють стан дитини з атрофією або дистрофією сідничних м’язів:
- Порушення рухових функцій, яке викликає непрацездатність, порушення здатності до самостійного пересування та обслуговування.
- Соціальна недостатність і часткове порушення життєдіяльності.
- Порушення рухової функції кінцівок.
При оцінці стану здоров’я осіб старше 18 років застосовуються інші критерії інвалідності МСЕ при атрофії м’язи тазостегнової:
- 1 група – нездатність пересуватися і виконувати елементарні дії по самообслуговуванню;
- 2 група – обмежена здатність до пересуванню, здатність до трудової діяльності 2-3 ступеня;
- 3 група – помірні атрофії, при яких людині належить скорочений час роботи і зниження кваліфікації.
Інвалідність дають безстроково хворим, які мають прогресуючий перебіг захворювання, а також при неефективності реабілітаційних заходів.
Оскільки атрофія і дистрофія м’язів сідниць може призвести до повної нездатності особи пересуватися, варто вчасно лікувати всі захворювання м’язів, уникати їх переохолодження та перенапруження.
