Аутизм у дітей: класифікація, симптоми, діагностика, лікування

Аутизмом називається загальний психоемоційний розлад, при якому виникає дефіцит у сфері спілкування. Хворий власну енергію спрямовує всередину себе, він не намагається вступити в контакт з батьками й однолітками. Якщо він вступає в діалог з оточуючими, то тільки для задоволення власних життєво важливих потреб.

Ознаки аутизму у дітей можна помітити з самого раннього віку, але остаточний діагноз ставиться до 3-5 років. Іноді симптоми захворювання виявляють у підлітків і дорослих.

Пояснюється аутизм наступним чином: відсутність здатності у хворого до об’єднання деталей в один образ, він не може розрізняти неживе від живого. Будь-які спроби пробитися через «броню» доставляють йому дискомфорт.

Що відчувають самі аутисти, пояснювати вони не можуть, або не бажають.

Зміст статті

  • Причини захворювання
  • Ознаки аутизму у дітей до 3 років
  • Діагностика аутизму
  • Лікування аутизму
  • Відгуки та коментарі

Причини захворювання

Досі не встановлено точно, що викликає аутизм у дітей. Батьки таких малюків належать до різних соціальних сфер, мають різний матеріальний достаток. Діти фізично здорові, їх дуже важко відрізнити від звичайних на вигляд – більш того, іноді вони володіють підвищеною зовнішньою привабливістю. Будова мозку у аутистів і здорових дітлахів теж не відрізняється, і чому з’являється відхилення в поведінці, що є поштовхом до патології, неясно.

Як фактори ризику виділяють такі хвороби:

  • краснуху, яку перенесла вагітна жінка;
  • туберозний склероз;
  • ожиріння у матері;
  • генетичну схильність.

Але в більшості випадків вагітність у жінок протікає абсолютно без відхилень і загострень хронічних запальних процесів.

Ознаки аутизму у дітей до 3 років

Симптоми аутизму у дітей до 3 років класифікують наступним чином:

  • ранній дитячий аутизм;
  • комунікаційні порушення;
  • соціальні порушення;
  • стереотипна поведінка.

Ранній дитячий аутизм вперше помічають батьки. Вже в перші місяці життя вони звертають увагу на незрозумілу млявість дитини при нормальному стані здоров’я, відсутність бажання рухатися і реагувати на зовнішні подразники. Викладені на животик дітки не намагаються підняти голову, не посміхаються, не реагують на родичів.

Порушення комунікації – діти не здатні опанувати промовою, вони не повторюють слова, те, що вони вимовляють – набір незв’язних фраз. Хворі, що страждають легким ступенем аутизму, розмовляють, але себе згадують у 3 особі, не можуть інтонаціями висловити емоції. Мова може не нести смислового навантаження або не мати емоційного забарвлення. Допускається безліч повторів. Наявності затримка розвитку, відсутність інтересу до навколишнього світу, немає бажання освоєння простору, мова занадто тиха чи гучна, відзначається невміння реагувати на зауваження.

Порушення соціального взаємодії можна помітити при безпосередньому спілкуванні з хворим. Він не дивиться в обличчя під час розмови, погляд відсутній, ніби «крізь» предмет. Особа відображає гримаси, як прояв внутрішнього життя, і, оскільки немає реакції на навколишнє, може сприйматися візуально «маскою». Жести застосовуються тільки для позначення природних потреб, діти роблять певні рухи при бажанні пити, їсти, спати. Якщо вдається навчити дитину проситися на горщик – це можна вважати успіхом.

Хвора дитина не приваблює оточуючих для гри і сам не проситься в компанію, він навіть не
вміє грати. Всі його «гри» – вчинення одноманітних дій. Він може крутити педалі на велосипеді, не намагаючись покататися, або вертіти кінцівку у ляльки протягом кількох годин.

Раніше вважалося, що дитині з аутизмом неважливо присутність батьків. Але після спеціальних лабораторних обстежень було встановлено, що емоційний зв’язок з близькими існує, але якщо малюка і турбує їх поведінку або догляд, він не може вжити жодних дій. Зазначалося, що в присутності домашніх діти менш зациклені на своєму внутрішньому стані і навіть входять в контакт з ними, нехай і своєрідно. Однак зрозуміти, наскільки вони раді спілкуванню з батьками, неможливо. Аутисти здатні проявляти емоції.

Стереотипність поведінкових реакцій проявляється наступним чином:

  • Дитина годинами займається одним і тим же, демонструючи посидючість і зосередженість. Наприклад, він може годинами складати вежу з кубиків.

Якщо малюка важко відірвати від заняття, можна підозрювати аутизм.

  • Поза звичного укладу життя і при перестановці речей у кімнаті виникає невиправдана
    агресія, що свідчить про виникає внутрішньому дискомфорті, або повний відхід у себе – погіршення стану;
  • Діти з ознаками аутизму можуть лякати оточуючих багаторазовими повтореннями однотипних безглуздих рухів – похитуванням головою, клацанням пальцями, грюканням в долоні.
  • Спроба вивести з себе і відновити контакт з оточуючим і може викликати напад агресії або самоагресії, під час якого малюк може травмувати себе.

    Діагностика аутизму

    На перші симптоми РДА – раннього дитячого аутизму – звертають увагу батьки. Адаптуватися в навколишньому світі вдається тим хворим, чиї батьки зрозуміли їх відмінності в самому ранньому віці.

    Починається постановка діагнозу з опису клінічної картини. Для цього батьки відповідають на спеціальні питання із заздалегідь підготовлених анкет.

    До документів по виявленню дитячого аутизму відносяться:

    • ADI-R – опитувальник для діагностики;
    • CARS – шкала рейтингу;
    • ADOS – шкала спостереження;
    • ATEC – список оцінки показників;
    • CHAT – опитувальник для дітей до 3 років.

    Далі підключають обстеження з допомогою медичних приладів, під час яких проводяться дослідження:

    • головного мозку, УЗД;
    • виявлення приступів епілепсії – ЕЕГ;
    • перевірка слуху – заняття з сурдологами (для виключення приглухуватості).

    Найбільш важко діагностується атиповий аутизм у дітей. Зазвичай хворі здаються відстають у розвитку, і їм замість необхідного діагнозу. Такі хворі можуть прагнути до спілкування, у них є можливість збільшити словниковий запас. При легкій формі атиповий аутизм виявляють за відсутності здатності до емоційних переживань і повної відсутності творчого мислення.

    Лікування аутизму

    Вилікувати аутизм неможливо, дітей можна тільки адаптувати до навколишнього світу, прищепивши їм навички соціальної поведінки. Завдання батьків входить створення абсолютно комфортні умови, в яких малюк відчував себе впевнено. Тільки тоді він може розвиватися.

    Потрібно прийняти, що аутисти відчувають по-іншому, вони сприймають світ на іншому рівні, і доводиться – досвідченим шляхом – намагатися пробитися через бар’єр, збудований хворобою. Не можна дозволяти маленькій людині йти глибше в себе, його потрібно намагатися розбудити емоційно. Необхідні заняття з вузькими спеціалістами: логопедом, психіатром, психологом.

    Логопед намагається сформувати зачатки мови, усунути мовні проблеми, налагодити інтонацію – це сприяє нормалізації спілкування з оточуючими. Психолог і психіатр потрібні для навчання наслідування ігор з соціальними ролями, для усунення агресивних і самоагрессивных поведінкових форм.

    Не можна дати однозначну пораду, як викликати аутистів на контакт.

    До кожного маленького пацієнта необхідний індивідуальний підхід, і дорослий розробляє навчально-стимулюючу програму на підставі його поведінки по реакцій на події.

    Робота з хворими дітьми з боку трохи нагадує дресирування: почистив зуби – отримав цукерку, і т. д. до Речі, кращий спосіб стимуляції навичок у звичайних дітей – також заохочення.

    Найбільш важко прищепити хворим дітям навичок самообслуговування і правила гігієни, так як у них немає абсолютно відсутня оцінка власних дій. Медикаментозна терапія використовується тільки в кризових ситуаціях, коли малюк демонструє агресивну поведінку. Але заспокійливими препаратами не можна зловживати: для деяких дітей агресія – єдина форма контакту.

    Лікування стовбуровими клітинами, ноотропами, стимулювання электротоками не тільки неефективно, але й збільшують загальний стан. Аутисти надзвичайно вразливі, і найменший дискомфорт змушує їх замикатися ще більше.

    Важко мати хворого аутизмом дитини, але якщо призначено випробування, потрібно намагатися займатися з дітьми і постаратися адаптувати їх до навколишнього світу. В цьому випадку можна сподіватися, що дитина буде щасливий тією мірою, якою від нього очікують здорові батьки.

    Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
    Здоровий спосіб життя