Судомний синдром у дітей, фебрильні судоми і епілепсія

Дитячий судомний синдром

Пізно увечері до приймального відділення привезли дев’ятимісячної дитини. Великий, круглолиций малюк спокійно спить, злегка сопучи і чмокая губами. Розбуджений для огляду, поводиться доброзичливо, тягнеться до іграшки, посміхається.

При першому огляді лікар не знайшов нічого, крім невеликого підвищення температури, почервоніння у горлі і нежить. Чому ж заплакала мама, тремтить голос у тата? Чому так зосереджений лікар «Швидкої»?

Усього лише півгодини тому батькам здавалося — вони втрачають дитини. Раптово, як грім серед ясного неба! З ранку, правда, були ознаки нездужання, капризи, поганий апетит, але до вечора хлопчик розігрався і, хоча температура підвищилася до 37,7°, мабуть, не дуже від цього страждав: весело стрибав у манежі, добре поїв, вчасно заснув. Однак незабаром прокинувся з плачем, і мати одразу помітила, що малюк весь горить. Поставила градусник — 39,8°! Подзвонили в «Швидку», стали чекати лікаря, І раптом…

Мама не в силах продовжувати. З плутаного розповіді батька, переривається її вигуками, з’ясовується, що у дитини раптово як би зупинилося дихання, очі закотилися, він посинів, руки і ноги витягнулися, почали сіпатися; пересмикувались і м’язи обличчя, все тіло здригалося.

— Скільки часу це тривало?
— Мені здавалося, цілу вічність,— каже мама.
— Я думаю, хвилин двадцять,— уточнює тато. Зіставлення показань членів сім’ї та попередній досвід лікаря свідчать: хвилин п’ять. Хоча «Швидка» прибула швидко, судом лікар вже не застав. Тим не менш ввів дитині жарознижуючий і протисудомну кошти і доставив його в стаціонар.
— Скажіть, що таке не може повторитися? А на його розвитку це не позначиться? А він у нас не буде епілептиком?

Судоми у дитини

Оскільки в аналогічних ситуаціях такі питання задають всі батьки, спробую відповісти на них докладніше.

Судоми у дітей, особливо в перші три роки,— явище нерідке. В народі їх здавна називали «дитячою хворобою», «родимчиком». Майже сто років тому дитячий лікар Н. Філатов зауважив, що всяке швидке підвищення температури, що виражається у дорослих ознобом, може супроводжуватися у маленьких дітей судомами, і чим молодше дитина, тим легше вони наступають.

Тепер подібні судоми ми називаємо фебрильними (тобто пов’язаними з високою температурою). І епізод, з якого почалася наша розмова,— типовий приклад саме таких судом.

Чому ж реакція дитини на температуру може бути настільки незвичайною і грізною? Причина — анатомічних і фізіологічних особливостях дитячого мозку. Його ніжні тканини відрізняються підвищеною гидрофильностью, тобто здатністю вбирати і утримувати рідину; тому у дітей легше, ніж у дорослих, виникає набряк мозку, що супроводжується судомами.

Судомна форма реакції на високу температуру властива дітям переважно до трьох років. У більш старшому віці на піку температури, а іноді і вже в період одужання, розвивається так званий деліріозний синдром — дитина схоплюється, поривається кудись бігти, щось недоладно кричить, марить, у нього можуть виникати зорові галюцинації. Ці явища наступають зазвичай серед ночі, тривають від декількох хвилин до декількох годин, а вранці дитина вже нічого не пам’ятає.

Але коль скоро судомні реакції пов’язані з віковими особливостями, то як пояснити, що одна дитина відносно спокійно переносить температуру 39° і вище, а в іншого судоми можуть з’явитися вже при 38°? Вирішують, звичайно, індивідуальні особливості нервової системи, ступінь компенсаторних можливостей мозку.
За довгі роки роботи в лікарні у мене склалося враження, що якусь роль можуть зіграти і особливості вірусу, який викликав захворювання. В нашій лікарні є відділення респіраторних інфекцій, і воно, на жаль, ніколи не пустує. Так от, буває, що мене, невропатолога, туди по кілька місяців поспіль жодного разу не викликають — неврологічних ускладнень немає ні в кого. А потім раптом, при новій хвилі захворювань — виклик за викликом!

Але, звичайно, при всіх умовах від вихідного стану нервової системи залежить не тільки виникнення, але і протягом самого нападу, а головне — його наслідки.
В лікарні було проведено цікаве дослідження: лікарі простежили за 123 дітьми, лечившимися тут з приводу фебрильних судом, що виникли на тлі інфекційного захворювання. 120 з них надалі залишалися здоровими і розвивалися нормально. У трьох сформувалася епілепсія.

Як бачимо, фебрильні судоми можуть бути епізодом в житті дитини, свого роду нещасним випадком, а можуть стати і дебютом тяжкого хронічного захворювання.
Звичайно, відразу буває важко передбачити подальший хід подій: тому батькам нашого маленького хворого і запропонували залишити його в стаціонарі, а після виписки обов’язково звернутися до невропатолога дитячої поліклініки.

Ще більше насторожують судоми, які виникають при нормальній температурі у дітей перших тижнів і місяців життя. Як правило, причина їх — ураження мозку, що виникло ще у внутрішньоутробному періоді або в момент неблагополучно протікаючих пологів.

Ймовірність подібних судом висока у дітей, які народилися з ознаками кисневої недостатності, надмірній нервово-рефлекторної збудливості, з підвищеним внутрішньочерепним тиском.

Про таку дитину часом не можна сказати, що він хворий, але і здоровим його не назвеш: він часто і багато зригує, неспокійно спить, при плачі у нього тремтять ручки і підборіддя. Це вже сигнал: необхідно спостереження невропатолога!

У дітей молодшого дошкільного віку варіантом «бестемпературных» судом можуть бути так звані афективно-респіраторні напади. Вони провокуються не високою температурою або інтоксикацією, а скоріше емоційним напругою: дитині, припустимо, що заборонили, чого не дали, він починає голосно плакати, кричати, порушується, кричить все голосніше і раптом на висоті крику заходиться — напружується, синіє, у нього як би переривається дихання.

Така поведінка часто розцінюють як каприз, надмірну розпещеність. А адже це хвороба… Хоча, зрозуміло, виховання дитини буквально з моменту народження в спокійній, доброзичливій і одночасно за віком вимогливою обстановці важливо для будь-якої дитини, а для тих, у кого є якісь емоційні особливості — важливо подвійно.

Будь судомний напад (в тому числі і прояв деліріозного синдрому) означає, що дитину треба терміново проконсультуватися у невропатолога. Як правило, в таких випадках призначають протисудомні препарати в різних дозах і на різні терміни, але обов’язково надовго. І дуже часто навколо цього призначення у батьків, родичів, друзів сім’ї виникає не менше тривог, ніж навколо нападу. Побоюються, що ліки занадто сильні, що на дитину вони погано подіють, що він буде постійно сонним… Напад адже пройшов, з дитиною нічого не сталося, навіщо лікування? — міркують вони. А воно необхідно, щоб напад не повторився!
Якщо у дитини одного разу виникли судоми, значить, відтепер слід дбати про те, щоб в домашній аптечці завжди були призначені лікарем протисудомні препарати. Ліки, крім рекомендованої схеми, треба профілактично дати, як тільки стає ясно, що дитина захворює, а також у стресових ситуаціях, перед операцією (наприклад, видалення аденоїдів) і після неї.

Дуже важливо не допускати високих підйомів температури, тому у вас завжди повинні бути в будинку жарознижуючі засоби. Зазвичай застосовують анальгін всередину або в клізмі, дозу призначає лікар відповідно до віку дитини.

Треба сказати, що повторні напади небезпечніше першого, особливо якщо вони часто слідують один за одним. Найменше мені хотілося б залякувати батьків, але все ж розповім про випадок з недавньої практики.

У півтора року у Свєти на висоті температури виникли судоми. Прибулий лікар запропонував відвезти дівчину до лікарні, але стан її до цього часу покращився, і батьки не погодилися. Коли назавтра напад повторився, лікаря викликати не стали, побоюючись, що він буде наполягати на госпіталізації. А ще через кілька годин у дівчинки розвинувся судомний статус — небезпечний для життя стан, коли судоми стають безперервними і дуже наполегливими, зняти їх важко.

Дівчинку довелося терміново покласти у відділення реанімації, де вона залишалася кілька днів без свідомості, на апаратному диханні. Потім потекли довгі тижні лікування в боксовому відділенні, і ось вже рік проводиться стаціонарно і амбулаторно відновлювальна терапія: у дитини частково паралізовані права рука і нога. Такий результат можна ще вважати благополучним: тільки завдяки героїчній терапії, як часто і цілком справедливо називають реанімацію, Світла залишилася жива, її розумові здібності не постраждали; вона ходить все краще і краще. Але, коли її батьки бачать, як вона заводить праву руку за спину і з зусиллям тягне ніжку, вони з гіркотою думають про те, що все це можна було запобігти.

Ми вже говорили про те, що подальша доля дитини, що перенесла судоми, залежить і від стійкості його нервової системи, і від причини, що викликала перший напад. Додамо третє, часто вирішальне умова: своєчасно розпочате лікування, чітке виконання лікарських призначень.

Ст. Андрющенко, дитячий невропатолог

Схожі статті:

  • Лікування клишоногості у дітей
  • Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
    Здоровий спосіб життя