Гідроперикард: причини, ознаки, діагностика, лікування

В нормі між парієнтальних і вісцеральним листками перикарда знаходиться близько 15-50 мл прозорої рідини жовтуватого кольору, яка забезпечує постійну зволоженість і нормальне функціонування серцевої сорочки. До збільшення обсягу перикардіальної рідини можуть призводити захворювання, що супроводжуються порушенням гемодинаміки, набряклим, геморагічним синдромом, а також пухлинні процеси. В результаті підвищеної проникності судин і порушень всмоктування в перикардіальних листках в навколосерцевої сумці може накопичуватися від 150 до 300 мл (іноді до 1 л) транссудату незапального походження. Він містить незначну кількість клітин ендотелію, трохи білка, сліди фібрину та інших формених елементів крові. Цю патологію кардіологи називають гидроперікардіт.

Зміст

• 1 Причини
• 2 Ознаки
• 3 Гідроперикард у плода
• 4 Діагностика
• 5 Лікування

Причини

Збільшення обсягу транссудату в перикарді найчастіше провокується набряковим синдромом, який може спостерігатися при:

• вродженої дивертикулі лівого шлуночка;
• серцевої недостатності;
• патології нирок;
• застійних явищах;
• при прямому сполученні між перитонеальній та перикардіальної порожнинами;
• запальних захворюваннях;
• алергічних реакціях;
• травмах;
• анемії;
• виснаженні;
• анорексії.

У більш рідкісних випадках гідроперикард провокується пухлинами середостіння, мікседемою, прийомом судинорозширювальних препаратів або радіопроменевої терапії. Також гідроперикард може спостерігатися у вагітних або у літніх людей (в ізольованій формі).

Різновидами гидроперикарда є:

• гемоперикард: скупчення в навколосерцевої сумці крові, яке може провокуватися розривом аневризми серця або судин, що знаходяться в порожнині перикарда, інфарктом міокарда, травмою, різким ожирінням серця та ін;
• хилоперикардом: скупчення в навколосерцевої сумці млечной рідини, викликане формуванням фістули між порожниною перикарда і грудним протокою, травмами і здавленням грудної протоки пухлиною.

Ознаки

При скупченні в перикарді великої кількості рідини у хворого з’являються ознаки порушення серцевої діяльності, які викликаються здавленням серця і утрудненням його роботи:

• постійна задишка;
• дискомфортні відчуття в грудній клітці (при нахилах вперед);
• болю в грудній клітці;
• напади задухи;
• набряки нижніх кінцівок;
• одутлість обличчя та рук;
• зниження систолічного тиску;
• почастішання пульсу;
• підвищення венозного тиску.

При вислуховуванні серцевих тонів зазначається їх слабкість і глухість. В області яремних вен спостерігається їх пригніченість і переповнення.

При значному переповненні порожнині перикарда може розвиватися тампонада серця, тобто його камери не можуть нормально розслаблятися і перекачувати необхідний об’єм крові. У пацієнта розвивається гостра серцева недостатність:

• наростаюча слабкість;
• тяжкість у грудях;
• важка задишка;
• страх смерті;
• рясний холодний піт;
• психомоторне збудження;
• тахікардія;
• різке зниження артеріального тиску (аж до непритомності);
• поверхневе і прискорене дихання;
• підвищення венозного тиску;
• глухість серцевих тонів.

При відсутності невідкладної медичної допомоги тампонада серця може призводити до розвитку гострої серцевої недостатності, шоку, зупинки серця і летального результату.

Гідроперикард у плода

Розвиток гидроперикарда у плода викликається при внутрішньоутробне порушення розвитку міокарда лівого шлуночка. Ця патологія призводить до диверкулиту: випинання стінки лівого шлуночка в області верхівки серця. Між листками перикарда накопичується рідина, і це ускладнює роботу серця плода і може провокувати його тампонаду.

Для попередження цього вродженої вади розвитку серця майбутньої дитини, вагітної необхідно постійне спостереження у лікаря і проведення фетальної кардіографії. У деяких випадках можливе спонтанне зникнення рідини з перикардіальної порожнини, але частіше необхідно проведення перикардиоцентеза (пункції перикарда) у плода. Дана маніпуляція складна у проведенні та виконується під контролем УЗД, оскільки вона супроводжується високим ризиком травматизації плоду та майбутньої матері.

Діагностика

Для виявлення гидроперикарда лікарю необхідно зібрати анамнез хвороби і провести ряд діагностичних обстежень:

Ехо-КГ;

Найбільш інформативним методом діагностики при цій патології є Ехо-КГ. Під час його проведення лікар визначає розмір розбіжності (сепарації) між парієнтальних і вісцеральним листками перикарда. У нормі воно не повинно перевищувати 5 мм По цьому параметру лікар може зробити висновки про стадії гидроперикарда:

• початкова – 6-10 мм;
• помірна – 10-20 мм;
• виражена – більше 20 мм.

Також проводиться кількісна оцінка обсягу транссудату:

• незначний – до 100 мл;
• помірний – до 500 мл;
• великий – понад 500 мл.

При сепарації листків перикарда більше 20 мм хворому обов’язково проводиться пункція перикарда під контролем Ехо-КГ або рентгенографії. У транссудаті виявляються ознаки його відмінності від ексудату:

• відносна щільність – менш 1,016;
• рівень білка – менш 1-3%.

Також проводяться мікробіологічні та цитологічні лабораторні дослідження отриманого в процесі пункції перикарда транссудату.

Лікування

При незначній кількості рідини в навколосерцевої сумці пацієнтів не турбують жодні симптоми, і такі гидроперикарды не вимагають спеціальної терапії і проходять самостійно. У таких ситуаціях потрібно виявлення причини значного скупчення транссудату та її усунення.

При більш значному скупченні рідини в листках перикарда основна мета лікування гидроперикарда спрямована на усунення первинного захворювання і проводиться в стаціонарі. Кожному хворому рекомендується індивідуальна тактика. При початковій або помірної стадії з з’ясованою етіологією може застосовуватися консервативна терапія сечогінними засобами, а при сепарації листків перикарда більш ніж на 10-20 мм і нез’ясованої причини хворій в діагностичних і лікувальних цілях проводиться пункція перикарда.