Гломерулонефрит: симптоми, лікування, наслідки, причини

Що це таке? Гломерулонефрит – иммуновоспалительная хвороба нирок з переважним ураженням клубочкових капілярів.

Виділяють хронічну та гостру форми захворювання.

Хронічний гломерулонефрит, як правило, призводить до розвитку хронічної недостатності нирок.

Поширеність захворювання

Гострий гломерулонефрит є другим по частоті запальним захворюванням нирок. Частіше хворіють діти старше двох років і підлітки, у хлопчиків хвороба зустрічається дещо частіше.

Серед дитячого населення поширеність захворювання складає в середньому 0,13-0,2 %. У 10-20% хворих на гострий гломерулонефрит приймає хронічну форму. У структурі патології терапевтичного профілю хронічний гломерулонефрит займає близько 1 %.

Причини

Чому розвивається гломерулонефрит, і що це таке? Виділяють інфекційні та неінфекційні причинні фактори гломерулонефриту. Переважна роль у розвитку хвороби відводиться стрептококу групи А.

Етіологічними факторами можуть стати антигени пневмокока, стафілокока, вірусів гепатиту С і В, Коксакі, інфекційного мононуклеозу, грипу. Часто захворювання розвивається після нещодавно перенесеної інфекції дихальних шляхів (трахеїту, ангіни, синуситу, ларингіту та ін).

До неінфекційних причин хвороби відносяться укуси комах, алергічні реакції, вакцинація. Всі ці фактори є пусковими. Головне ж значення у розвитку гломерулонефриту належить порушень імунологічного характеру. В результаті неадекватної імунологічної реакції антигени зв’язуються з антитілами і у вигляді імунних комплексів відкладаються в ниркових клубочках.

Спочатку розвивається імунокомплексне запалення. Потім починають вироблятися аутоантитіла проти власних клубочкових антигенів, тобто запалення набуває аутоімунний характер.

Симптоми гломерулонефриту

Клінічна картина хвороби включає декілька синдромів: набряковий, сечової і гіпертонічний. Перші ознаки гломерулонефриту зазвичай виникають через 7-14 діб після перенесеної інфекції.

Гломерулонефрит, головними симптомами якого є набряки, які локалізуються переважно на обличчі в області повік, але можуть поширюватися і на все тіло. Це стан доповнюється й іншими ознаками:

• підвищення кров’яного тиску;
• зміна характеру і об’єму сечі;
• тупий біль у попереку.

Набряки зумовлені гострою затримкою рідини і великою втратою білка. Важливою ознакою захворювання є зменшення кількості сечі аж до анурії. Виділяється нирками рідина за кольором нагадує м’ясні помиї з-за масивної гематурії. Висока гіпертензія може призводити до гострої лівошлуночкової недостатності.

Хворих турбують головний біль, порушення зору, задишка, кашель, прискорене серцебиття. До 10-15-м добі набряки та гіпертензія поступово зменшуються, кількість сечі збільшується. Деякий час спостерігається поліурія, коли в добу виділяється понад 1,6-2 л сечі.
При сприятливому розвитку симптоми гломерулонефриту зникають через 3-4 тижні, і настає одужання. У дітей повне одужання настає в 98% випадків, а у 40% дорослих хвороба стає хронічною.

Діагностика гломерулонефриту

Діагностика захворювання базується на аналізі характерних скарг і клінічних симптомів. Враховується зв’язок з перенесеними інфекціями дихальних шляхів. Для уточнення діагнозу проводять лабораторні та інструментальні дослідження.

Лабораторні методи діагностики гломерулонефриту:

• аналіз крові (підвищена кількість лейкоцитів переважно нейтрофільного ряду, лівий зсув лейкоцитарної формули, підвищення ШОЕ);
• біохімія крові (зниження загального білка, неспецифічні ознаки запалення, гіперхолестеринемія, підвищення кількості креатиніну і сечовини, фібриногену, протромбінового індексу);
• аналіз крові на антитіла до вірусів гепатиту;
• визначення в крові антитіл до стрептокока (антістрептолізіна-Про антістрептокінази);
• імунограма (підвищення кількість імунних комплексів, інші зміни);
• аналіз сечі (наявність білка, еритроцитів, циліндрів);
• аналізи сечі за Ребергу, Зимницьким, Нечипоренко (олигоурия, переважання нічного діурезу, еритроцитурія, протеїнурія, лейкоцитурія).

Також виконуються інструментальні дослідження:

• УЗ-сканування нирок,
• екскреторна урографія,
• біопсія нирок (для уточнення морфологічного варіанту захворювання);
• ЕКГ.

При підозрі на гломерулонефрит необхідні консультації окуліста, отоларинголога, стоматолога для виявлення вогнища інфекції і діагностики змін очного дна при гіпертонічному синдромі.

Лікування гломерулонефриту

В першу чергу, основа лікування гломерулонефриту складається з декількох компонентів. Їх необхідно дотримуватися в обов’язковому порядку, щоб терапія була результативною.