Міокардіодистрофії – це група хвороб міокарда, не пов’язаних з поразкою коронарних судин, що виникають в результаті дії екстракардіальних факторів і пов’язаних з порушенням процесів обміну речовин і енергії в міокарді.
При міокардіодистрофіях під впливом відомих зовнішніх факторів страждає метаболізм міокарда, внаслідок чого порушуються біохімічні цикли перетворення енергії поживних речовин в механічну роботу серця. Поступово приєднуються і структурні зміни серцевого м’яза. Ці зміни неспецифічні і у багатьох випадках попередити.
Тим не менш під дією різних зовнішніх факторів формуються особливості клінічного перебігу міокардіодистрофії, тому виділяють ураження міокарда при анемії, порушення харчування (ожиріння, кахексія), гіповітамінозі, ураженні печінки і нирок, а також при ендокринних хворобах органів, інфекціях та інтоксикаціях, системних захворюваннях, фізичному перенапруженні.
Зміст
- 1 Стадії захворювання
- 2 Симптоми
- 3 Лікування
Стадії захворювання
У розвитку цього захворювання серця умовно виділяють три стадії.
На першій стадії серце починає посилено працювати, адаптуючись до дії зовнішнього фактора.
Поступово адаптаційні резерви серця вичерпуються, настає друга фаза хвороби. При цьому з’являються обмінні зміни, а потім і структурна перебудова серця, що ведуть до порушення його функції. У періоді компенсації достатній кровообіг досягається шляхом напруги серця. У період декомпенсації навіть посилена активність серцево-судинної системи не здатна забезпечити нормальне постачання організму киснем.
У третій стадії міокардіодистрофії формується важка недостатність кровообігу, рефрактерна до лікування.
Симптоми
В залежності від стадії міокардіодистрофії симптоми можуть бути змінені.
На ранній стадії захворювання скарги на серце можуть бути відсутніми. Пацієнта турбує стомлюваність, зниження працездатності і витривалості. Часто ці ознаки розцінюються як симптоми основного захворювання.
Поступово з’являються кардіалгії: болі в області серця, не пов’язані з ураженням коронарних судин. Біль частіше локалізується в області верхівки серця (близько лівого соска), має колючий або ниючий характер. Вони можуть бути короткочасними чи тривалими. При навантаженні болів зазвичай немає, вони частіше виникають через якийсь час після неї. Досить часто є зв’язок болю з емоційним навантаженням.
Часто пацієнти скаржаться на відчуття нестачі повітря. Спочатку воно може не супроводжуватися об’єктивно вираженою задишкою. Поступово з’являється задишка при навантаженні (підйом по сходах), потім при звичайній активності (ходьба).
Часто пацієнти відзначають прискорене серцебиття, перебої в роботі серця, що супроводжуються почуттям «завмирання», «перевертання» і т. п.
При прогресуванні захворювання в клінічній картині починають переважати ознаки недостатності кровообігу: задишка при незначному навантаженні і в спокої, набряки нижніх кінцівок, збільшення печінки і тяжкість у правому підребер’ї.
Міокардіодистрофія при цукровому діабеті вимагає диференціальної діагностики з атеросклеротичним ураженням коронарних судин, часто ускладнює це захворювання.
Особливістю міокардіодистрофії при тиреотоксикозі є схильність до тахікардії (прискореного серцебиття), досить часто розвивається миготлива аритмія. Для гіпотиреозу більш характерна задишка при мінімальному навантаженні і в спокої, рання поява дифузних набряків. Болі в області серця виникають рідко.
Досить часто міокардіодистрофія розвивається у жінок в клімактеричному періоді. Вона проявляється тривалими ниючими або колючими болями в області верхівки серця. Ці болі не пов’язані з навантаженням. Іноді вони навіть проходять під час фізичної активності. Кардіалгії можуть посилюватися щомісяця, в дні очікуваного початку менструації. З’являються «припливи, відчуття жару, пітливість, відчуття нестачі повітря.
Міокардіодистрофія фізичного перенапруження іноді виникає після одноразового навантаження, що не відповідає тренованості пацієнта, і в цьому випадку може привести навіть до летального результату. При постійному перенапруженні, наприклад, у спортсменів із неправильно складеного графіка тренувань, можливе зниження витривалості і розвиток тяжких порушень ритму серця.
Лікування
Необхідно насамперед лікувати основне захворювання, що викликало міокардіодистрофії. У багатьох випадках етіотропна терапія сприяє відновленню нормального функціонального стану серцевого м’яза.
Широко застосовуються засоби, що поліпшують метаболізм міокарда, зокрема, мілдронат. Такі препарати, як рибоксин, кокарбоксилаза, АТФ в даний час не рекомендовані до застосування через відсутність доказів їхньої ефективності.
При міокардіодистрофії активується перекисне окислення ліпідів клітинних мембран, що є одним з механізмів формування функціональних і структурних порушень, тому в комплекс лікування включаються антиоксиданти пригнічують ці процеси (вітамін Е).
При появі суправентрикулярних порушень ритму призначаються антагоністи кальцію (верапаміл). Вони також допомагають усунути зміни обміну кальцію в клітинах міокарда, що призводять до порушення скоротливості м’язових волокон. Також можуть призначатися бета-адреноблокатори. Вони допомагають впоратися з порушеннями ритму і усунути шкідливий вплив надлишку катехоламінів на міокард.
З метою зміцнення внутрішньоклітинних мембран та запобігання попадання агресивних ферментів з лізосом в клітку можуть бути призначені стабілізатори мембран, наприклад, «Есенціале».
Поліпшення постачання міокарда киснем досягається шляхом застосування гіпербаричної оксигенації, прийому кисневих коктейлів, призначення мексидола.
Для усунення дисбалансу електролітів використовується дієта, багата калієм, а також препарати, що містять цей мікроелемент (панангін).
При розвитку недостатності кровообігу проводиться відповідна терапія.
