Міокардит – запальне захворювання серцевого м’яза. Він може виникнути внаслідок прямої ушкоджувальної дії на міокард інфекційних або неінфекційних агентів або їх непрямого впливу при розвитку алергічних або аутоалергічних станів. В результаті запалення ушкоджуються клітини серцевого м’яза, підвищується судинна проникність, порушується мікроциркуляція. У даній статті ви можете ознайомитися з основними симптомами недуги, з принципами діагностики захворювання і з тим, яке лікування зазвичай призначається кардіологами.
Зміст
- 1 Симптоми
- 2 Діагностика
- 3 Лікування
Симптоми
Часто міокардит протікає безсимптомно. Клінічні ознаки міокардиту специфічні (характерні не тільки для цього захворювання). У більшості пацієнтів спостерігаються болі в області серця, задишка, порушення серцевого ритму, набряки. При появі у людини незрозумілою тахікардії, аритмій або серцевої недостатності необхідно в першу чергу виключати міокардит.
Болі в області серця відзначаються практично у всіх пацієнтів. Найчастіше вони колючі, ниючі, тупі, локалізуються в області верхівки серця або зліва від грудини. Болю не посилюються при навантаженні або хвилюванні, нікуди не поширюються. Болі тривалі, тривалість епізодів може становити кілька годин. Вони не зменшуються після прийому нітрогліцерину. В окремих випадках біль носить характер стенокардії (виникає при навантаженні, локалізується за грудиною, носить гнітючий або стискаючий характер).
Задишка зустрічається приблизно у половини хворих. Її вираженість залежить від ступеня ураження м’яза серця запальним процесом. У більш легких випадках задишка з’являється при навантаженні. При прогресуванні хвороби з’являється задишка при незначному навантаженні, а також у спокої. Іноді вона може посилюватися в положенні лежачи («серцева астма»), змушуючи хворого прийняти вимушене положення сидячи (ортопное).
У багатьох хворих зустрічаються різноманітні порушення ритму і провідності: синусова тахікардія, екстрасистолія, пароксизмальні тахікардії, а також блокади. Переважають скарги на часте серцебиття при навантаженні, відчуття перебоїв у роботі серця. При деяких видах внутрішньосерцевих блокад ймовірно поява епізодів втрати свідомості.
Набряки з’являються при ураженні більшої частини серцевого м’яза. Вони пов’язані зі значним зниженням здатності серця до скорочення і розвитком серцевої недостатності. Набряки розташовані на гомілках, посилюються до вечора.
У хворих з міокардитом зустрічаються й інші симптоми: зниження працездатності, пітливість, підвищення температури до 37 — 38С. Вірусного миокардиту можуть супроводжувати такі симптоми, як висока гарячка, нежить, кашель, нудота і блювота, порушення стільця.
При огляді пацієнта можна побачити синюшність кистей (акроціаноз), набряки ніг, набухання вен шиї. У деяких випадках відмічається розширення меж серця, змінюються серцеві тони, з’являються патологічні шуми в серці. У важких випадках визначаються симптоми недостатності кровообігу (ослаблене дихання, хрипи в легенях, збільшення печінки та інші). При розвитку тяжких порушень ритму можливі тромбоемболічні ускладнення (вони часто зустрічаються при міокардиті Абрамова-Фідлера).
Діагностика
Діагностика ґрунтується на даних анамнезу, огляду, скаргах хворого. Додатково призначаються наступні дослідження:
- загальний і біохімічний аналізи крові;
- електрокардіографія;
- ехокардіографія;
- при необхідності добове моніторування електрокардіограми за Холтером;
- у неясних випадках – прижиттєва біопсія міокарда.
В загальному аналізі крові можуть визначатися лейкоцитоз або лейкопенія, зсув лейкоцитарної формули вліво, еозинофілія, збільшення швидкості осідання еритроцитів.
У біохімічному аналізі крові з’являється С-реактивний білок, гіпергаммаглобулінемія, підвищується концентрація сіалових кислот, серомукоїда та інших неспецифічних показників запалення. У частини хворих збільшується концентрація трансаміназ, креатинфосфокінази, лактатдегідрогенази.
На електрокардіограмі спостерігаються зміни, які відображають стадійність захворювання. Реєструються різноманітні порушення ритму і провідності.
При ехокардіографії оцінюють розміри камер серця і скоротливу здатність міокарда.
Добове моніторування електрокардіограми дозволяє уточнити характер та вираженість порушень серцевого ритму.
Біопсія міокарда дозволяє виявити мікроскопічні ознаки запалення серцевого м’яза.
Лікування
Етіологічне лікування вірусних міокардитів не розроблено. При міокардитах, викликаних бактеріями, мікоплазмами і іншими мікроорганізмами проводиться терапія антибіотиками широкого спектру дії.
Необхідно санувати вогнища хронічної інфекції, особливо в області носоглотки.
Важливим методом лікування є режим. Дотримання постільного режиму сприятливо позначається на стані серця і покращує прогноз захворювання. Тривалість постільного режиму залежить від тяжкості хвороби, але вона не повинна бути менше двох тижнів.
У харчуванні повинні переважати білки, вуглеводи. Необхідно обмежувати вживання кухонної солі і рідини, збільшувати прийом калію і вітамінів.
Для медикаментозної терапії міокардиту використовують нестероїдні протизапальні препарати. Вони є основною групою для патогенетичного лікування цього захворювання. Ці кошти зазвичай не призначають при легкому перебігу хвороби. В інших випадках тривалість їх прийому досягає 6 тижнів.
При неефективності нестероїдних протизапальних засобів або при тяжкому перебігу міокардиту призначаються глюкокортикостероидные препарати протягом 2 – 5 тижнів з поступовою відміною.
Додатково призначаються антиагреганти (трентал, тиклопідин), ангіопротектори, антиоксиданти, в деяких випадках гепарин. Використовуються засоби, що поліпшують метаболізм міокарда. 
Їх ефективність не доведена.
При розвитку серцевої недостатності призначають діуретики та інші засоби для її лікування.
У міру одужання необхідно дуже повільно розширювати фізичну активність, в тому числі займатися лікувальною фізкультурою під керівництвом інструктора.
Через 1 – 2 місяці після ліквідації запалення можна пройти лікування в місцевому кардіологічному санаторії. Санаторне лікування у віддалених санаторіях (наприклад, Крим, Кавказькі мінеральні води) показане не раніше, ніж через 6 місяців після одужання.
Тривалість тимчасової непрацездатності становить від 2 до 4 місяців і більше. При тяжкому перебігу хвороби ймовірно оформлення групи інвалідності.
Диспансерне спостереження здійснюється дільничним терапевтом через кожні 3 – 4 місяці протягом року. Необхідний контроль електрокардіограми, аналізів крові і сечі. Проводиться ехокардіографія. При необхідності пацієнт направляється на консультацію до кардіолога.
Відео на тему «Міокардит» (англ.)
