Періартрит колінного суглоба: фізіолікування

Зміст

Термін «періартрит» позначає запальний процес, локалізований в області тканин, оточуючих той чи інший суглоб. Як правило, уражаються ті суглоби, які протягом життя людини відчувають підвищене навантаження і/або вплив інших несприятливих факторів. У нашій статті мова піде про періартрит колінного суглоба – про причини виникнення цієї патології, про симптоми, принципи діагностики та методи лікування її, одним з компонентів якої є фізіотерапія.

Зміст

1 Причини виникнення
2 Клінічні прояви
3 Принципи діагностики
4 Тактика лікування
5 Немедикаментозне лікування
6 Висновок

Причини виникнення

Як було сказано вище, одним з провідних факторів, що сприяють розвитку періартриту колінного суглоба, є підвищене навантаження на нього – робота «на ногах», професійні заняття спортом і так далі. Іншими причинами можуть стати:

анатомічні особливості будови суглобів і тканин, що його оточують;
загальне або місцеве переохолодження;
низька фізична активність;
травматичні пошкодження області колін;
надлишкова маса тіла;
гормональні розлади в організмі;
порушення кровообігу, зокрема, атеросклероз, облітеруючий ендартеріїт нижніх кінцівок;
інші захворювання колінних суглобів (остеоартроз та інші);
оперативні втручання на органах нижніх кінцівок (в періоді реабілітації).

Найчастіше періартрит розвивається під впливом не одного, а відразу декількох несприятливих факторів, за умови їхнього тривалого існування.

Патологічний процес, як правило, локалізується у внутрішній частині навколосуглобових області – в зоні медіального виростка великогомілкової кістки (до нього прикріплюються сухожилля м’язів стегна). Дивуються лише структури, що оточують суглоб, безпосередньо він в патологічний процес не залучається.

Клінічні прояви

Переважна більшість випадків періартриту колінного суглоба реєструється у жінок віком 40 років і старше.

Симптоми патології неспецифічні, подібні з такими при інших хворобах колінного суглоба, однак при уважному розгляді вони все ж мають особливості, що дозволяють запідозрити не, припустимо, остеоартроз, а саме поразка навколосуглобових тканин.

Провідним у клініці періартриту колінного суглоба є больовий синдром. Пацієнти звертають увагу на виникнення гострої болі, локалізовані на внутрішній частині коліна, яка з’являється при активних рухах їм. У спокої біль змінює свій характер, стає ниючий, тупий. Також вона виникає при повороті пацієнта зі спини на бік або закиданні ноги за ногу. Навіть при відсутності різких рухів у суглобі (наприклад, у процесі тривалої ходьби, при підйомі по сходах або носіння важких сумок) інтенсивність больового синдрому збільшується, а при дотиках до ураженої області визначається її болючість.

При гострому запаленні шкіра над залученими в патологічний процес тканинами набрякає і червоніє, стає теплою на дотик.

У поодиноких випадках у ослаблених хворих розвиваються ознаки загальної інтоксикації організму – слабкість, головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла, погіршення апетиту, а також значно обмежується обсяг рухів в ураженому суглобі.

Принципи діагностики

Головним завданням лікаря є віддиференціювати періартрит від інших патологічних станів колінного суглоба, зокрема від остеоартрозу, оскільки прогноз при них абсолютно різний – періартрит за умови адекватного лікування та виключення подальшого впливу провокуючих факторів через короткий проміжок часу зникає безслідно, а остеоартроз протікає хронічно, періодично загострюючись, і позбутися від нього повністю, на жаль, неможливо.

Встановити вірний діагноз фахівця допоможе докладний розпит хворого (при яких умовах виникає біль, характер її, є ранкова скутість (вона буде мати місце саме при остеоартрозі, а при періартрит – ні), що сприяє усуненню больового синдрому і так далі) і об’єктивне дослідження колінних та інших суглобів. При огляді звертає на себе увагу набряклість тканин в області внутрішнього виростка, можливо, їх гіперемія (почервоніння); при пальпації (промацуванні) та перкусії (простукування) виявиться різка болючість у цій же зоні. Скрип в колінному суглобі при його рухах (крепітація) визначатися не буде (за винятком випадків, коли хворий страждає відразу двома захворюваннями – периартритом на тлі остеоартрозу).

Щоб підтвердити чи спростувати попередній діагноз «періартрит» і віддиференціювати його від інших захворювань колінного суглоба, лікар призначить пацієнту ряд додаткових методів дослідження, серед яких можуть бути:

загальний аналіз крові (у ньому виявляться ознаки запального процесу в організмі – лейкоцитоз, підвищена ШОЕ; оскільки при даній патології асептичне запалення, тобто без участі бактерій або вірусів, лейкоцитарна формула буде в межах норми);
термографія (температура тканин над зоною запалення буде підвищено);
УЗД області ураження;
рентгенографія колінного суглоба;
комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія.

Тактика лікування

Щоб запобігти трансформації гострого періартриту в хронічну форму і не допустити поширення запального процесу на прилеглі до уражених тканин структури, слід починати лікування на ранній стадії захворювання.

Перш за все необхідно забезпечити ураженій кінцівці повний спокій – у гострий період захворювання пацієнту показано дотримувати постільний режим.

З лікарських препаратів йому можуть бути призначені:

нестероїдні протизапальні засоби (зменшують активність запального процесу, знеболюють) – німесулід, мелоксикам, диклофенак та інші;
НПЗЗ у формі гелів і мазей для зовнішнього застосування – Вольтарен емульгель, Диклак, Нимид та інші;
у важких випадках, коли запальний процес настільки сильний, що НПЗЗ зі своїм завданням не справляються (на щастя, це буває дуже рідко) – глюкокортикоїдні гормони всередину коротким курсом або ін’єкційно в область поразки – дексаметазон, преднізолон та інші.

Якщо консервативне лікування не привело до бажаного ефекту, показано хірургічне втручання в обсязі видалення спайок, видалення шпор або інших маніпуляцій, що поліпшують прогноз для хворого з периартритом.

Немедикаментозне лікування

При періартрит колінного суглоба у складі комплексного лікування пацієнту призначають терапію фізичними факторами, яка допомагає усунути запальний процес і знизити інтенсивність больового синдрому, що значно полегшить життя хворому.

У розпал захворювання пацієнту можуть бути рекомендовані:

інфрачервона лазеротерапія (вплив здійснюють за стабільно-лабільною контактній методиці; тривалість 1 сеансу складає 5-6 хвилин, проводять процедури кожен день, курсом до 10 впливів);
магнітна терапія високоінтенсивна імпульсна (індуктори магнітного поля мають з боків колінного суглоба так, щоб 1 з них знаходився безпосередньо над зоною запалення; вплив здійснюють до 15 хвилин кожен день, курс лікування складається з 7-8 сеансів);
лікарський електрофорез знеболюючих препаратів і ферментів (тривалість дії до 18-20 хвилин, проводять їх 1 раз на день курсом в 7-8 процедур).

У підгострий період захворювання, коли основні явища запалення, що вже усунуті, пацієнту можуть бути призначені наступні фізіопроцедури:

ультрафонофорез глюкокортикоїдів (дексаметазону, гідрокортизону та інших) на зону над внутрішнім виростком (сеанси тривають по 5-6 хвилин кожен день, лікувальний курс – до 10 впливів);
аплікації на область ураження озокериту або парафіну (тепловий ефект, який надають ці дії, покращує мікроциркуляцію крові та лімфи в зоні ушкодження, активізуючи процеси обміну речовин і відновлення уражених тканин; використовують суміш температурою 45 °С; накладають аплікації на півгодини, застосовують кожен день курсом 10 впливів);
аплікації лікувальних грязей (зокрема, нафталана; тривалість сеансу до 20 хвилин, курс лікування – 10 процедур);
ударно-хвильова терапія (вплив ударної хвилею здійснюють в області внутрішньої поверхні колінного суглоба і надколінка; сеанси проводять з частотою 1 раз на тиждень, починаючи з малої інтенсивності акустичного тиску і поступово підвищуючи її; між процедурами цього виду лікування доцільно проводити сеанси магнітно-лазерної терапії);
кріотерапія холодним сухим повітрям зони ураження (температура потоку повітря становить -30 °С, тривалість 1 процедури – від 5-6 до 10 хвилин; курс лікування складається з 10 впливів).

Крім вищевказаних методик, пацієнту може бути рекомендований курс точкового масажу, голкорефлексотерапії або лікування п’явками (гірудотерапії), а також лікувальна фізкультура, комплекс вправ якої спрямований на те, щоб відновити вихідну рухливість ураженого суглоба, підвищити силу його зв’язок і збільшити силу м’язів кінцівки. Тренування починають з елементарних рухів протягом 10-15 хвилин, навантаження поступово збільшують – тривалість заняття підвищують, а вправи ускладнюють. Хочемо уточнити, що підбирати комплекс вправ, придатних для конкретного хворого – завдання фахівця, і не варто займатися самодіяльністю, оскільки це може лише погіршити ваш стан.

Висновок

Періартрит – це захворювання, яке не несе загрози життю хворого, але, тим не менш, значно погіршує її якість. Щоб запобігти хронізації гострого запального процесу навколосуглобових тканин та не допустити поширення його на прилеглі структури, слід починати лікування вже на ранній стадії захворювання. Воно повинно бути комплексним – включати в себе функціональний спокій кінцівки, прийом медикаментів, при необхідності – хірургічне втручання, а також методики физиолечения, які потенціюють дію лікарських препаратів, що мають протизапальну і знеболюючу дію.

Чим раніше розпочато лікування, тим краще прогноз – в більшості випадків в досить короткий термін настає повне одужання.

Щоб запобігти розвиток періартриту колінного суглоба, слід уникати підвищених фізичних навантажень, особливо статичних, на нижні кінцівки, не допускати травм їх кісток і суглобів, профілактувати розвиток дегенеративно-дистрофічних хвороб (остеоартрозу) колінного суглоба, не переохолоджуватися, а при появі перших неприємних симптомів хвороби звертатися до лікаря.