Діастолічна функція серцевого м’яза полягає у здатності її розслаблення після етапу вигнання крові. Ефективність діастоли серця залежить від його стану і роботи всієї серцево-судинної системи. Тому розвиток патології в серці позначається на всій його роботу, в тому числі і на здатність до розслаблення.
До основних причин розвитку порушення діастолічної функції відносять ішемічну хворобу серця, пороки клапанного апарату і кардиомипатии. При ішемічній хворобі порушення діастолічної функції відбувається в результаті зниження здатності м’язових клітин до розслабленню. Вади клапанного апарату спочатку перевантажують серцевий м’яз, що в кінцевому підсумку порушує її трофічні функції і також сприяє збільшенню ригідності – поганому розслабленню. Кардіоміопатії є результатом якихось патологічних процесів.
Порушення діастолічної функції починає проявлятися її зниженням в різних відділах серця. З них найбільш значущим є лівий шлуночок. В першу чергу це пов’язано з тим, що він викидає кров у велике коло, що забезпечує її рух по судинах внутрішніх органів. Як відомо із закону Франка-Старлінга, якому підпорядковується серце, кількість крові, вытолкнутой у велике коло кровообігу, залежить від її кількості, що надходить під час діастоли.
Порушення здатності м’язових клітин лівого шлуночка до розслаблення може бути двох типів. Це порушення діастолічної функції лівого шлуночка по 1-му типу і 2-го типу. Хоча, деякі кардіологи пропонують другий тип розділяти на два самостійних.
В основі порушення функції розслаблення лівого шлуночка першого типу лежить зміна швидкості кровотоку під час діастоли. На першому етапі вона сповільнюється, а потім збільшується. Це негативно позначається на роботі лівого передсердя. Порушується кровообіг в судинах легенів (мале коло кровообігу). А так як порушення діастолічної функції лівого шлуночка за 1 типу часто зустрічається у хворих на ішемічну хворобу серця, стає зрозумілим, чому в даної категорії людей найчастіше зустрічається застій у малому колі кровообігу. Це проявляється схильністю до задишки, розвитку хронічних захворювань легенів.
З іншого боку точно визначити чи є це діастолічна дисфункція лівого шлуночка по 1 типу або другого типу можна визначити тільки при спеціальному досліджень – ехокардіографічних доплерографії. Тому незалежно від типу порушення діастолічної функції клінічні прояви будуть однакові. Для хворих найчастіше характерні задишка, зниження порогу фізичної напруги, схильність до пневмонії. Наявність даних ознак на тлі ішемічної хвороби говорить на користь того, що у людини є діастолічна дисфункція лівого шлуночка по 1 типу.
Прояви порушення функції розслаблення міокарда означають незворотні зміни. Тобто, відновити діастолічну функцію вже не можливо. Навіть на сучасному етапі медицини. Тим не менш, діастолічна дисфункція лівого шлуночка, лікування якої є довічним, в обов’язковому порядку повинна бути корригирована за допомогою медикаментозних і немедикаментозних методів. З іншого боку, чітких лікувальних рекомендацій щодо немає. Можливо, це пов’язано з тим, що діастолічна дисфункція лівого шлуночка, лікування якої спрямовано на механізми її формування, є не самостійним захворюванням, а результатом якоїсь патології. Найчастіше, їй є ішемічна хвороба серця і вади розвитку. Тому, порушення діастолічної функції враховується при виборі терапії основного захворювання.
До препаратів, бажаним при доведеній дисфункції міокарда під час діастоли серця, відносять: інгібітори ферменту ангіотензину (ряд еналаприлу), бета-блокатори (атенололл, эгилок, конкор та ін) і так звані “слабкі діуретики” (спіронолактон і гіпотіазид).
