Розвиток цієї форми запального дегенеративного ураження слизової оболонки кишечника виникає найчастіше під впливом патогенної мікрофлори, що активно розвивається на тлі дисбактериаоза. По своїй суті псевдомембранозний ентероколіт є ускладнення довгостроково протікає дисбіозу, найбільш вірогідною причиною якого є безконтрольне застосування антибактеріальних препаратів.
Патогенез захворювання полягає в розвитку первинної запальної реакції в зоні найбільшого скупчення патогенної мікрофлори. Потім в області поразки починають формуватися фібринові спайкові плівки, які і є псевдомембранами. Крізь них не може засвоюватися рідину і поживні речовини. Тому у хворих спостерігається кахексія, порушення водного та електролітного балансу, профузні діареї, регулярні больові відчуття по ходу товстого і тонкого кишечника.
У цій статті розглянуто симптоми й лікування псевдомембранозного коліту, представлені стандарти діагностики та рекомендації з лікувального харчування.
Причини і симптоми псевдомембранозного бактеріального ентероколіту і коліту
Псевдомембранозний коліт в ізольованому вигляді зустрічається дуже рідко і в основному у пацієнтів з ранньою стадією цього захворювання. У більш запущених випадках чітко простежуються симптоми псевдомембранозного ентероколіту, при якому в патологічний процес залучені всі відділи кишечника. Але, як правило, запальний процес на тлі зміни складу мікрофлори, починається в порожнині товстої кишки.
Провокувати бактеріальний ентероколіт можуть багато груп антибіотиків. Серед них найбільшу небезпеку представляють собою «Ампіцилін», «Кландамицин», «Еритроміцин», «Пеніцилін», «Лінкоміцин». Після прийому цих препаратів існує підвищений ризик розвитку специфічного дисбіозу, на тлі якого можуть виникати клінічні симптоми псевдомембранозного коліту.
Фіброзні плівки починають формуватися при життєдіяльності всіх видів клостридій, які у фізіологічному складі кишкової мікрофлори повинні бути відсутніми або знаходиться в пригніченому стані. Ця бактерія при проведенні копрограми виявляється лише у 3% осіб серед дорослого населення. Вона виділяє токсин, який провокує утворення фібрину. Деякі групи антибіотиків здатні посилювати дію цієї речовини.
Типові ознаки захворювання можуть з’являтися через кілька днів з початку антибактеріальної терапії.
Вони включають в себе:
- багаторазовий рідкий стілець, який за консистенцією нагадує рисовий клейстер або рідкий кисіль;
- біль по ходу кишечника;
- бурчання і посилення перистальтики, розлад апетиту;
- симптоми інтоксикації організму (головні болі, ломота в м’язах і великих суглобах, субфебрильна температура).
Болючість при пальпації визначається в нижньому сегменті живота зліва (тут розташовується сигмовидна кишка, слизова оболонка якої страждає більшою мірою). Через кілька годин від початку захворювання може виникати кривавий пронос, максимальне розширення товстого кишечника і його перфорація з розвитком клінічної картини гострого живота і перитоніту. В цьому випадку потрібна екстрена хірургічна допомога.
Стандарти діагностики псевдомембранозного коліту
Первинна діагностика псевдомембранозного коліту починається з огляду пацієнта та збору анамнезу. Зокрема, лікар повинен детально розпитати пацієнта про прийнятих в останні 10-14 днів антибактеріальних, проносних і інших препаратах. Надалі необхідно призначити загальний клінічний аналіз крові та її біохімічне дослідження. Також призначається бактеріальне дослідження калових мас, у яких може спостерігатися присутність клостридій. Для успішного лікування необхідно визначення складу кишкової мікрофлори, на підставі якого розробляється схема компенсаторної терапії.
У важких випадках використовується метод ендоскопічного дослідження стану слизових оболонок товстого і тонкого кишечника. Для цього робиться ректороманоскопія або колоноскопія. Псевдомембраны виглядають як жовтуватий щільний наліт, досить легко відокремлюваний. Матеріал забирається для гістологічного дослідження з метою виключення онкологічних процесів. Крім цього лікар визначає велику запальну реакцію у вигляді набряклості і гіперемії слизової оболонки.
Схема лікування псевдомембранозного коліту: дієта, препарати і терапія дисбактеріозу
Як правило, лікування псевдомембранозного коліту і ентероколіту починається з призначення спеціального харчування. Дієта в перші 2 доби полягає у вживанні слизових каш, киселю і невеликої кількості сухого пшеничного хліба. За можливості рекомендується утримуватися від їжі хоча б у перші 12 годин після виникнення типових ознак патології. Для дегідратації призначається розчин «регідрону» не менше 1,5 літрів на добу. Крім цього можна вживати у великих кількостях теплий відвар плодів шипшини, чорниці, черемхи. Повністю виключається чай, кава, цукор.
Надалі дієта призначається на 7 днів і включає в себе переважно кисломолочні продукти (кефір, сир, ряжанку, сметану, йогурт). Допускаються рідкі слизисті каші (вівсяна, манна, рисова). М’ясо курки — у відварному і паровому вигляді. Бульйони овочеві, рибні і м’ясні можна вживати в обмеженій кількості. Слід відмовитися від кислих овочів та фруктів. Капуста забороняється до вживання на строк до 1-го місяця. Алкогольні напої, спеції, копченості, шоколад, смажену і солону їжу слід виключити на строк до 6-ти місяців повністю.
З метою етіотропного лікування призначаються препарати з групи сульфаніламідів: «метронідазол», «Фталазол», «Трихопол», «Энтерофурил». В обов’язковому порядку припиняється антибактеріальна терапія, яка спровокувала появу симптомів захворювання.
За результатами копрологіческого дослідження на вміст мікрофлори призначається терапія існуючого дисбактеріозу. З метою профілактики можуть призначатися такі препарати, як «Хілак-форте», «Аципол», «Лінекс» та інші.
При тяжкому перебігу патології показано лікування в спеціалізованому стаціонарі із можливістю використання методів інтенсивної терапії. Проводиться внутрішньовенне вливання рідини та живильних розчинів. При розвитку ускладнень, таких як прорив стінок кишечника, показано екстрене хірургічне втручання.
Використовувана схема лікування псевдомембранозного коліту розробляється з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта. Наприклад, враховується необхідність подальшого проведення антибактеріальної терапії з метою лікування початкової форми захворювання.
