Рефлюкс-езофагіт: симптоми і лікування, причини, ознаки

Зміст

Що це таке? Рефлюкс-езофагіт у сучасній медицині називається гастроезофагеальною рефлюксною хворобою.

Вона являє собою хронічну запальну реакцію, яка розвивається в стінці стравоходу на тлі постійного або періодичного закидання кислого шлункового вмісту.

В основі цієї патології лежить порушена моторика шлунково-кишкового тракту. Рефлюкс шлункового вмісту в стравохід може відзначатися і в нормі. Він характеризується наступними параметрами:

1) Виникає не частіше 2 разів протягом доби

2) Тривалість одного епізоду становить не більше 5 хвилин. Фізіологічний рефлюкс не призводить до розвитку запальної реакції в стравохідної стінки на відміну від патологічного.

Класифікація

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба класифікується з урахуванням різних підходів:

1) залежно від наявності ускладнень виділяють ускладнену і неосложненную форму.

2) Це захворювання може протікати як з явищами езофагіту, так і без них.

3) Ендоскопічно позитивний рефлюкс-езофагіт і ендоскопічно негативний.

4) За ступенем тяжкості розрізняють чотири форми. При першого ступеня відзначається тільки гіперемія слизової стравоходу, при другій – з’являються ерозії, які в третього ступеня вже зливаються, а четверта ступінь характеризується хронічними виразками та стриктурами.

Причини рефлюкс-езофагіту

Основні етіопатогенетичні чинники рефлюкс-езофагіту виглядають наступним чином:

1) Спонтанне розслаблення нижнього сфінктера стравоходу

2) Зниження активності нейтралізуючих систем стравоходу (у нормі в ньому виробляються хімічні речовини, які кислий шлунковий вміст перетворюють в нейтральне, а також зниження його перистальтики)

3) Підвищена агресивність шлункового вмісту (висока кислотність шлункового соку, великий вміст жовчі і панкреатичного соку у вмісті шлунка)

4) Порушення нормальної будови стравохідної стінки, що знижує її резистентність (це відбувається на тлі хронічного езофагіту, порушення мікроциркуляції і т. д.).

Прийнято виділяти сприятливі фактори для розвитку рефлюкс-езофагіту. При їх наявності підвищується ймовірність розвитку цього захворювання. До них відносяться:

вроджений дефект гладкої мускулатури, яка утворює нижній сфінктер стравоходу
вроджене порушення його іннервації (наприклад, аганглиоз)
куріння
підвищене вживання кави
алкоголізм
прийом деяких лікарських препаратів, які надають розслаблюючу дію на мускулатуру шлунково-кишкового тракту (блокатори кальцієвих каналів, нітрати, група еуфіліну, бензодиазипины)
вагітність
склеродермія
грижа стравохідного отвору діафрагми
переїдання
застій їжі в шлунку
ожиріння
асцит
тривале перебування в горизонтальному положенні.

Симптоми рефлюкс-езофагіту

Рефлюкс-езофагіт може протікати без симптомів, а може давати про себе знати різними клінічними проявами:

1) найголовнішим симптомом рефлюкс-езофагіту є печія, так як шлунковий вміст має кислу середу, невластиву стравоходу

2) Відрижка за рахунок збільшення вмісту в стравохідної трубці і її розтягування

3) Зригування, що виникає з тієї ж причини, що і відрижка

4) Болі, що локалізуються в грудній клітці (вони дуже схожі на болі при стенокардії, від яких їх необхідно відрізняти, так як лікування цих двох патологічних станів суттєво відрізняється)

5) Болі, що виникають при ковтанні. Зверніть увагу, якщо у вас є останній симптом, ймовірно, рефлюкс-езофагіт переходить в більш складну форму, яка може призвести до рубцювання і звуження стравоходу.

Методи діагностики

Діагностика гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у першу чергу має ґрунтуватися на клінічній картині, так як при ендоскопії не завжди вдається виявити запальні зміни в стінці стравоходу, особливо на початкових стадіях цього захворювання.

Так, згідно зі статистичними даними, симптоми рефлюкс-езофагіту, які спостерігаються щоденно, спостерігаються у 10% населення планети, щотижня з ними стикається 30%, а кожен місяць – 50% людей.

Однак ендоскопічно підтвердити це захворювання вдається тільки у 50% пацієнтів. У решти рекомендовано проведення тесту Берштейна, який полягає у введенні соляної кислоти і подальшої езофагоскопа.

Основними ендоскопічними ознаками рефлюкс-езофагіту є:

запальні зміни стінки стравоходу
наявність ерозій і виразок на слизовій оболонці стравоходу.

Раніше в діагностиці цього захворювання застосовувалось рентгенологічне дослідження з рентгенконтрастними речовинами. Однак воно не володіє достатньою інформативністю. З його допомогою можна було виявити або певні ускладнення рефлюкс-езофагіту, або деякі фонові стани, а саме:

діафрагмальну грижу
перфорацію стравохідної стінки
рубцеве звуження.

В даний час найбільш цінним методом діагностики гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, в тому числі і її ендоскопічно негативних форм, вважається внутрішньостравохідна рН-метрія. Вона проводиться протягом доби. З її допомогою вдається оцінити:

кількість виникаючих рефлюксів за звітний час
їх тривалість
якість закидається вмісту (кисле чи лужне)
виявити зв’язок рефлюксів з тим чи іншим фактором (переїдання, похиле положення тіла і т. д.)
підібрати індивідуальне час прийому лікарських препаратів з урахуванням часу виникнення закидів.

Лікування рефлюкс-езофагіту

Основними цілями, які повинні бути досягнуті в процесі лікування рефлюкс-езофагіту, є:

зниження кількості забрасываемой їжі і епізодів рефлюксу
зменшення агресивних властивостей закидається вмісту
поліпшення активності нейтралізуючих систем стравоходу
створення захисту слизової оболонки стравоходу.

Спільними заходами, які рекомендуються дотримуватися постійно, є:

не приймати горизонтального положення відразу після прийому їжі
не вживати їжу за 2 години до сну
припіднятий головний кінець ліжка
обмежити жирну їжу в раціоні
відмова від куріння і вживання алкоголю.

Іноді буває, що спільних заходів досить для купірування основних симптомів рефлюкс-езофагіту. Проте якщо ж вони виявляються неефективними, то показано проведення фармакологічної корекції.

Першим етапом є призначення антацидних препаратів. Якщо ж є ерозивні або виразкові ураження, то показано гістамінові блокатори, які зменшують секрецію соляної кислоти.
На другому етапі, до якого переходять при неефективності першого, використовуються прокінетики. До них відноситься Метоклопрамід, або Церукал. Вони допомагають відновити знижений тонус стравохідного сфінктера і нормалізувати моторику шлунково-кишкового тракту. Їх застосовують одночасно з антацидами (Альмагель, Маалокс) та антисекреторними (Ранітидин,Омепразол ) засобами.

Метоклопрамід рекомендується приймати за півгодини до їжі, щоб домогтися його максимальної ефективності. Його призначають 3-4 рази протягом доби в залежності від виразності клінічних проявів. Тривалість курсу лікування становить 1-1,5 місяця. Препарат виводиться нирками, тому при нирковій недостатності його доза зменшується і підбирається індивідуально.

Хірургічне лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, проводиться на стадії розвитку ускладнень. Операція виконується в екстреному порядку з метою порятунку життя пацієнта, особливо якщо мова йде про стравохідній кровотечі.

Ускладнення рефлюкс-езофагіту

Наявність ускладнень гастроэзофагеально-рефлюксної хвороби визначає прогноз цього захворювання. До основних ускладнень, які реєструються у 10-15% пацієнтів, відносять:

пептичні виразки
стриктури стравоходу (звуження)
кровотечі
перфорація – порушення цілісності стінки стравоходу
стравохід Баррета, який є передраковим станом. При цьому захворюванні спостерігається метаплазія стравохідного епітелію в кишковий тип, який не пристосований для існування в такому середовищі. Тому дуже часто розвивається дисплазія, підвищує ймовірність розвитку раку стравоходу

Про внепищеводных прояви рефлюкс-езофагіту стали говорити тільки останнім часом. На тлі цього захворювання істотно підвищується ймовірність наступних патологічних процесів:

рецидивування пневмонії
хронічний бронхіт
бронхообструкция
рефлюксное ураження гортані і глотки
стоматологічні захворювання
порушення серцевого ритму у вигляді екстрасистолії та порушень провідності.