Синдром роздратованого кишечника: симптоми, лікування, дієта

Синдром роздратованого кишечника відноситься до функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту.

Основним його проявом є порушення стільця, яке тягне за собою інші симптоми (поява болю та здуття живота).

Згідно зі статистичними даними, поширеність цього синдрому становить 15-20% у загальній популяції. Скарги, пов’язані з цим захворюванням, знаходяться на першому місці по частоті зверненнями до гастроентерологів.

Жінки більш схильні до цього функціонального розладу порівняно з чоловіками (різниця між ними – у 2 рази). У віковому співвідношенні дане захворювання частіше діагностується у молодих пацієнтів, що знаходяться в працездатному віці, тобто це патологія молодих.

Причини

Сучасній медицині остаточно не відомі ті причини, які призводять до розвитку синдрому роздратованого кишечника.

Більш вивченими є патогенетичні механізми цього стану. Висловлюється припущення про змінену вісцеральної чутливості, яка призводить до неправильного сприйняття больових імпульсів і зміни перистальтики кишечника.

Вегетативні порушення можуть бути двох видів, причому вони виявляються в 25% випадків синдрому роздратованого кишечника:

1) Переважання парасимпатики, що тягне за собою поява запорів (вагусное домінування).

2) Переважання симпатики з появою діареї (адренергічний домінування). Також відіграє певну роль у розвитку цього синдрому та хронічні психоемоційні стреси. Вони негативно позначаються на центральній регуляції роботи кишечника. Це призводить до моторних розладів кишки, які, у свою чергу, генерують патологічну імпульсацію в головний мозок, що призводить до замикання порочного кола.

В основі рухових порушень кишечника можуть перебувати і імунні пошкодження чутливих і рухових нейронів на тлі різних інфекційних процесів. Тому перенесені кишкові інфекції розглядаються як фактор ризику синдрому роздратованого кишечника.

Таким чином, основними сприятливими факторами для формування функціональних розладів кишки є наступні:

вегетативні розлади;
гормональні порушення (особливо балансу місцевих гормонів – вазоинтестинального пептиду, простагландинів і т. д.);
обтяжена спадковість;
інфекційно-залежні процеси;
хронічні психоемоційні стреси;
психологічні проблеми;
стан постійної тривоги.

Симптоми синдрому подразненого кишечника

Клінічна характеристика цього функціонального розладу дозволяє виділити кілька типів:

переважають симптоми діареї;
переважають симптоми запору;
змішаний –то запор, пронос.

Слід відзначити, що синдром роздратованого кишечника може поєднуватися з позакишкові симптомами, які обумовлені вегетативними змінами. Цими негастрологическими ознаками є:

цефалгії, що нагадують мігрень;
відчуття комку в горлі при ковтанні;
неповноцінний вдих за суб’єктивними відчуттями;
низька температура пальців рук і ніг;
часті позиви до сечовипускання при відсутності клініко-лабораторних ознак патології;
перепади настрою;
відчуття тремтіння;
болі в області промежини.

Діагностика

Діагностика синдрому роздратованого кишечника ґрунтується на Римських критеріях, які були затверджені гастроентерологами світу в 2006 році. До них відносяться:

1) Наявність болю в животі або дискомфорту протягом 3 днів одного місяця протягом 3 останніх місяців.

2) Обов’язково наявність ще двох додаткових симптомів, а саме:

полегшення після акту дефекації;
змінюється частота стільця (або діарея або запор);
змінюється і форма калу.

Для проведення диференціальної діагностики з органічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту показані наступні лабораторні та інструментальні дослідження:

загальноклінічний аналіз крові;
загальноклінічний аналіз сечі;
біохімічне дослідження крові;
копрологічне дослідження;
виявлення прихованої крові в калі;
ректороманоскопія – огляд прямої кишки за допомогою ендоскопічної техніки;
ультразвукове дослідження черевної порожнини;
колоноскопія та забір матеріалу для гістологічного дослідження;
електрокардіографія.

Лікування синдрому роздратованого кишечника

Лікування синдрому роздратованого кишечника включає в себе як загальні заходи, так і прийом певних фармакологічних препаратів.

До загальних рекомендованим заходів належать:

зміна способу життя;
дотримання дієти;
створення психологічного комфорту.

Вибір на користь того чи іншого фармакологічного препарату залежить від ступеня тяжкості захворювання, так і від переважаючого клінічного синдрому.

Для лікування діареї показані такі препарати, як:

холестирамін;
алосетрон;
лоперамід.

У разі запорів використовують проносні засоби, які призначені для тривалого застосування:

1) Лактулоза, яка також допомагає нормалізувати склад кишкової мікрофлори, так як є пребіотиком (створює сприятливі умови для розвитку молочнокислих бактерій).

2) Сорбітол.

3) Магнію гідроксид. А для боротьби з больовим синдромом виявляються ефективними:

1) Спазмолітичні препарати, які допомагають нормалізувати кишкову перистальтику і, як наслідок, характер стільця.

2) Антидепресанти (призначаються за рецептом лікаря).

3) Інгібітори захоплення серотоніну, які беруть у мінімальній дозі, а при її неефективності поступово підвищують. Особливо слід виділити групу антагоністів кальцію, які при синдромі роздратованого кишечника відрізняються високою ефективністю. До того ж вони мають мінімальну кількість побічних ефектів. До них відноситься Дюспаталин і Децетил.

Паралельно проводиться корекція здуття живота. Найбільш ефективним в цьому відношенні препаратом є Еспумізан, діюча речовина якого – Симетикон. Він допомагає резорбировать газові бульбашки і полегшує виведення їх з кишечнику.

Також важливим напрямком терапії синдрому роздратованого кишечника є нормалізація кишкової мікрофлори, яка часто порушується як в якісному, так і кількісному складі. Її нормалізація дозволяє відновити нормальне функціонування рецепторів кишечника і, як наслідок цього нормалізувати його перистальтику.

Прогноз і профілактика

Профілактичними заходами щодо синдрому роздратованого кишечника є наступні:

1) Ведення здорового способу життя (правильне харчування, відмова від шкідливих звичок, нормалізація психологічного клімату).

2) Раціональний режим харчування, що виключає переїдання і вживання висококалорійної їжі.

3) Застосування фармакологічно препаратів тільки за показниками, виключаючи їх необґрунтоване використання та самолікування. Захворювання має сприятливий прогноз. Воно течете хронічно, але не призводить до розвитку ускладнень та прогресування. Онкологічний ризик на його тлі не підвищується, він дорівнює общепопуляционному ризику. Однак на фоні важкого перебігу захворювання можлива тимчасова втрата працездатності.