Уреаплазма парвум у жінок: симптоми, діагностика і лікування

Зміст

Уреаплазма парвум є умовно-патогенним мікроорганізмом.

Це означає, що при нормальному стані імунітету захворювання (уреаплазмоз) не розвивається.

В іншому випадку відбувається ураження чутливих тканин з розвитку патологічного процесу. при цьому уреаплазма даного виду виявляється у жінок з частотою від 10 до 50%.

Симптоми уреаплазми парвум у жінок

Уреаплазма парвум здатна викликати розвиток таких патологічних процесів в організмі:

цистит у жінок
цервіцит
уретрит
вагініт
ендометрит
аднексит
невиношування вагітності
розвивається вагітність
позаматкова вагітність
післяродові і післяабортні інфекційно-запальні ускладнення.

Жінки можуть пред’являти такі скарги при розвитку того або іншого захворювання, що наводить на думку про інфікування уреаплазмами:

1) Наявність слизово-гнійних виділень з піхви і сечівника

2) Періодичні темно-кров’янисті виділення, які виникають у проміжку між менструаціями

3) Болі під час статевого акту, які називаються диспареунией

4) Відчуття свербіння і печіння, які з’являються або посилюються під час сечовипускання

5) Болі при сечовипусканні

6) Дискомфортні відчуття в нижніх відділах живота або болю. Об’єктивно лікар може виявити наступні ознаки, які підтверджують запальне походження вищевказаних скарг:

почервоніння і набряк в області уретрального отвори
наявність патологічних виділень із сечовивідного каналу
почервоніння і набряк стінок піхви, а також шийки матки
наявність виділень слизисто-гнійного характеру, які визначаються в задньому склепінні піхви
рясні білі або слизові виділення з цервікального каналу.

Однак на підставі як суб’єктивних, так і об’єктивних ознак виставити остаточний діагноз уреаплазмозу не представляється можливим. Тому потрібне проведення додаткових методів дослідження, які дозволяють ідентифікувати збудник інфекційного захворювання сечостатевого тракту.

Дивись також: уреаплазма у жінок

Діагностика уреаплазми парвум

Всі діагностичні процедури принципово розділяти на дві основні групи. Перша передбачає з’ясування топографії запального процесу, а друга – уточнення причинного зв’язку з тим чи іншим мікроорганізмом.

В рамках заходів першої групи показано проведення наступних досліджень:

загальноклінічний аналіз сечі
аналіз сечі по Нечипоренко
мікроскопічне дослідження виділень з піхви і цервікального каналу
ультразвукове дослідження органів малого тазу
рентгенологічне дослідження.

З усіх цих аналізів найбільш інформативна мікроскопія. Матеріалом для неї є виділення з піхви, цервікального каналу і сечовипускального каналу. За допомогою цього дослідження можна отримати наступні дані:

рівень лейкоцитів
характер переважаючої мікрофлори
кількість епітеліальних клітин
виявлення патогенних мікроорганізмів – гонококи, трихомонади.

Якщо кількість лейкоцитів у виділеннях з уретри становить 10 і більше, то виставляється діагноз уретриту. Якщо ж співвідношення між епітеліальними і лейкоцитарными клітинами у виділеннях піхви складає 1:1, то виставляється діагноз кольпіту (вагініту). Пороговим значенням кількості лейкоцитів у цервикальним каналом є 10, якщо їх більше, то це вказує на цервіцит.

Проведення досліджень другої групи показано в наступних випадках:

ознаки запального процесу, які підтверджені клінічно та/або лабораторно
безплідні пари
жінки з невиношуванням в анамнезі
наявність позаматкової вагітності в анамнезі
розвивається вагітність і т. д.

Для того, щоб виявити уреаплазму як причину захворювання, рекомендується проводити наступні тести:

1) Полімеразна ланцюгова реакція

2) Культуральне дослідження – посів виділень і визначення характеру виросли культур. Це більш трудомістке і тривале лікування в порівнянні з першим. Тому полімеразну ланцюгову реакцію розглядають як «золотий» стандарт діагностики уреаплазмозу. Визначення рівня антитіл до уреаплазма парвум не є діагностично важливим, тому в даний час серологічне дослідження не використовується.

В противному разі це призводить до гіпердіагностики уреаплазмозу, що тягне за собою необгрунтоване застосування фармакологічних препаратів.

Лікування уреаплазми парвум у жінок

Лікування захворювань, викликаних уреаплазма парвум, переслідує досягнення наступних цілей:

купірування клінічних проявів патологічного процесу
лабораторне одужання
профілактика можливих ускладнень.

Основне місце в терапії уреаплазмозу займає раціональне застосування антибіотиків, до яких чутливі дані мікроорганізми.

Згідно сучасним рекомендаціям, показано використовувати Джозамицин і Доксициклін. Тривалість лікування становить 10 днів, проте в деяких випадках він може бути збільшений до 2 тижнів. Вагітним жінкам рекомендується тільки Джозамицин, який не робить негативного впливу на плід росте, при цьому курс лікування триває 10 днів.

В результаті проведеної терапії лікар домагається повного купірування клінічних і лабораторних проявів захворювання. При цьому не завжди вдається знищити уреаплазма парвум, однак це не розцінюється як незадовільний результат лікування, так як цей мікроорганізм відноситься до умовно-патогенних.

Консервативна терапія статевого партнера проводиться тільки в тому випадку, коли у нього є клінічна або лабораторна симптоматика. В інших випадках антибактеріальна терапія не показана. Зазвичай лікування статевих партнерів проводиться тими препаратами, що й лікування жінок.

Якщо незважаючи на проведені терапевтичні заходи добитися одужання не вдається, то лікар вибирає наступну тактику:

проведення діагностичних тестів, які дозволяють виявити інші причинно-значущі мікроорганізми
використання іншого антибактеріального препарату
курс лікування повинен бути збільшений до 2 тижнів.