Хронічна серцева недостатність: симптоми і лікування, фізіотерапія

Зміст

Результатом всіх хронічно протікають захворювань кровоносної системи є хронічна серцева недостатність, або ХСН. Це стан, при якому серце не може забезпечити всі органи організму необхідне їм кількістю крові. ХСН – не захворювання, а синдром; його обов’язково відображають в діагнозі, але не на початку, а в кінці – після основного захворювання. Це надзвичайно поширена патологія, захворюваність якої зростає з кожним роком. Читачеві важливо мати уявлення про те, чому виникає це захворювання, про його симптоми, принципи діагностики та особливості лікування, у складі якого певне значення відіграють і методи фізіотерапії. Саме про це і піде мова в нашій статті.

Зміст

1 Класифікація
2 Причини та механізм розвитку хвороби
3 Симптоми ХСН
4 Принципи діагностики
5 Принципи лікування
- 5.1 Фізіотерапія при серцевій недостатності
6 Висновок

Класифікація

Серцеву недостатність класифікують за кількома параметрами, відображаючи всі їх у діагнозі.

В залежності від особливостей перебігу захворювання розрізняють такі його стадії:

I – симптоми серцевої недостатності з’являються у хворого виключно після фізичного навантаження, а в стані спокою відсутні; ознак застою в колах кровообігу немає.

II – виявляються ознаки застою в одному або відразу двох колах кровообігу:

ІІА – порушення гемодинаміки помірно виражені; є застій в одному з двох кіл кровообігу;
ІІВ – має місце застій і у великому, і в малому колах кровообігу.

III – кінцева стадія серцевої недостатності; стійкі порушення функцій і незворотні зміни структури органів і тканин.

Також розрізняють 2 варіанти серцевої недостатності:

із збереженою систолічною функцією лівого шлуночка (на Ехо-КГ фракція викиду більше 45 %);
з систолічною його дисфункцією (фракція викиду менше 45%).

Динамічною характеристикою роботи серця при серцевій недостатності є функціональний клас (скорочено – ФК):

I – виконання звичайної роботи не викликає появи симптомів захворювання.
II – має місце помірне обмеження фізичної активності – під час виконання звичайної роботи з’являються симптоми серцевої недостатності.
III – скарги з’являються навіть при незначному навантаженні (наприклад, при зав’язуванні шнурків), але в стані спокою вони відсутні.
IV – симптоми виникають і в спокої.

Причини і механізм розвитку хвороби

Як було сказано вище, хронічна серцева недостатність є наслідком більшості хронічних захворювань серця. Основне число випадків її (75-85 %) припадає на ІХС та гіпертонічну хворобу.

Менш часто – у 15-25% випадків – її викликають такі причини:

міокардити;
ендокардити;
кардіоміопатії;
вади серця (як вроджені, так і придбані).

Практично в поодиноких випадках до серцевої недостатності призводять:

перикардити;
аритмії;
міокардити токсичної або хімічної природи;
ревматологічні захворювання (системний червоний вовчак, дерматоміозит та інші);
ендокринна патологія (порушення функції щитовидної залози, цукровий діабет, хвороба Аддісона, феохромоцитома та інші);
анемія;
ожиріння;
захворювання обміну речовин (мукополісахаридози, амілоїдоз та інші);
ожиріння;
хронічне підвищення тиску в судинах легенів;
новоутворення серця;
деякі медикаменти, променева терапія;
вагітність.

При наявності у пацієнта одного або декількох вищевказаних захворювань серце поступово стає слабкішим – втрачає здатність забезпечувати всі органи і тканини організму кров’ю в необхідній їм обсязі, що на ранніх стадіях недостатності стає помітно лише при значному фізичному навантаженні, а з прогресуванням хвороби визначається і в спокої.

Симптоми ХСН

Особи, які страждають цією патологією, можуть пред’являти такі скарги:

задишка (прискорене дихання), що виникає спочатку при фізичному навантаженні, а на пізніх стадіях хвороби – у стані спокою;
пароксизмальна нічна задишка (людина раптово прокидається через задуху і відчуває необхідність сісти в ліжку або встати вертикально – через деякий час після цього частота дихальних рухів нормалізується);
відчуття нестачі дихання в горизонтальному положенні, яке зменшується при переході хворого у вертикальне;
сухий кашель (з’являється при застої крові в судинах легенів);
відчуття загальної слабкості і стомлюваності;
часті нічні сечовипускання, переважання нічного діурезу над денним;
на пізній стадії хвороби – зменшення об’єму сечі, що виділяється;
двосторонні симетричні набряки на стопах і гомілках, а пізніше і вище – в області стегон, мошонки і крижів;
збільшення в обсягах живота (цей стан називається асцит і являє собою скупчення в черевній порожнині рідини; є ознакою декомпенсації серцевої недостатності);
зниження маси тіла.

При відсутності адекватного лікування серцевої недостатності у хворого можуть розвинутися такі ускладнення:

фібриляція передсердь та інші аритмії;
тромбоемболії;
цироз печінки та недостатність її функцій;
застійна пневмонія;
хронічна недостатність функції нирок;
порушення току крові в судинах головного мозку;
виснаження хворого.

Принципи діагностики

Скарги хворого, анамнез його життя і захворювання направлять думки фахівця в потрібному напрямку – він припустить наявність у свого пацієнта крім інших захворювань хронічної серцевої недостатності.

Наступний етап діагностики – об’єктивне обстеження. Лікар проведе огляд хворого, при якому, можливо, виявить зниження харчового статусу пацієнта, набряки на нижніх кінцівках – двосторонні, симетричні, збільшення в об’ємі живота (на пізній стадії захворювання), задишку, набряк і пульсацію вен шиї. Під час пальпації буде діагностовано збільшення в розмірах серця, печінки і так званий «шум плескоту», що підтверджує наявність у черевній порожнині вільної рідини. При аускультації (вислуховуванні серцевих тонів і дихальних шумів) – почастішання частоти дихальних рухів і скорочень серця, ознаки гідроторакс (скупчення в легенях рідини) – вологі хрипи, як правило, в нижніх відділах легень, зміни характеру тонів серця.

Щоб уточнити діагноз, лікар призначить пацієнту додаткові методи обстеження:

електрокардіографія (ЕКГ) – будуть виявлені зміни, характерні для основного захворювання, яке стало причиною серцевої недостатності;
УЗД серця (Ехо-КГ) – лікар також зверне увагу на ознаки основного захворювання, але крім цього виявить розширення порожнин серця, ознаки регургітації (часткового закидання крові у зворотному напрямку – із шлуночків в передсердя), а також оцінить фракцію викиду (функцію скоротливості шлуночків), показник якої відіграє важливу роль у тактиці лікування;
рентгенографія органів грудної клітки – буде діагностовано збільшення серця в розмірах і виявлені ознаки застою крові в легенях.

З лабораторних методів дослідження для діагностики СН мають значення наступні:

загальний аналіз крові (анемія – зниження рівня гемоглобіну і еритроцитів в крові – ускладнює перебіг хронічної серцевої недостатності);
біохімічний аналіз крові (електроліти – К, Na, печінкові проби, білірубін, креатинін, глюкоза);
кардиоспецифические ферменти (дослідження призначають при раптовому погіршенні стану хворого з метою виключення інфаркту міокарда);
ревмопроби (для виключення ревматичної природи захворювання);
МНО (якщо хворий приймає варфарин);
гормони щитовидної залози (для виключення гіпо – або гіперфункції цього органу – може давати симптоматику, подібну до такої при СН);
визначення рівня циркулюючих НУП – стандарт діагностики, ранній маркер дисфункції лівого шлуночка.

Принципи лікування

Якщо радикальне усунення причини, що викликала серцеву недостатність, неможливо, хворому необхідний щоденний, протягом усього життя, прийом деяких лікарських засобів і диспансерне спостереження у терапевта/кардіолога.

Метою терапії є попередження прогресування захворювання, поліпшення якості життя хворого і продовження його життя.

З немедикаментозних методів лікування слід відзначити:

абсолютний відмова від куріння;
контроль за вагою (якщо він надмірний – зниження);
обмеження в харчовому раціоні солі, продуктів, виключення алкоголю;
психоемоційний спокій;
здоровий сон;
відмова від прийому деяких лікарських препаратів (антіарітмікі, цитостатики, нестероїдні протизапальні засоби та інші);
обмеження фізичних навантажень, які приводять до появи задишки.

Хворому СН можуть бути призначені препарати наступних груп:

сечогінні (торасемид, фуросемід, гідрохлортіазид, спіронолактон);
інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (і-АПФ) – лізиноприл, периндоприл, раміприл та інші;
препарати, що розширюють периферичні судини (пентоксифілін, нікотинова кислота);
серцеві глікозиди (дигоксин);
бета-блокатори (метопролол, карведилол, бісопролол);
сартани (валсартан, лозартан та інші);
антіарітмікі (аміодарон);
антикоагулянти (варфарин);
препарати, які поліпшують обмін речовин у серцевому м’язі (мельдоний).

У важких випадках хвороби хворому можуть бути проведені такі маніпуляції/операції:

торакоцентез (видалення рідини з легенів);
парацентез (видалення рідини з черевної порожнини – при асциті);
діаліз;
ультрафільтрація крові;
внутрішньоаортальна балонна контрапульсація;
АКШ (аортокоронарне шунтування);
протезування клапанів;
трансплантація серця.

Фізіотерапія при серцевій недостатності

Одним з компонентів комплексного лікування осіб, що страждають хронічною серцевою недостатністю, є фізіотерапія. Вона переслідує наступні цілі:

зменшити ішемію серцевого м’яза (тобто поліпшити її кровопостачання);
поліпшити здатність міокарда до скорочення;
нормалізувати ритм серця;
оптимізувати роботу системи згортання крові;
поліпшити обмін речовин у міокарді.

Отже, хворому хронічною серцевою недостатністю можуть бути призначені наступні методи физиолечения:

оксигенобаротерапия;
оксигенотерапія;
кисневі ванни;
повітряні ванни;
озонові ванни;
електросон;
електроанальгезія транскраніальна;
лікарський електрофорез магнію, калію, метіоніну, гепарину, панангина, нікотинової кислоти, вітамінів групи В, дезагреганти та антикоагулянтів;
гальванізація;
УВЧ-терапія трансцеребральная;
таласотерапія;
геліотерапія;
магнітотерапія;
лазеротерапія;
вуглекислі ванни.

Особи, які страждають на ХСН, можуть бути направлені на санаторно-курортне лікування по основному захворюванню, однак у випадку тяжкої серцевої недостатності воно протипоказано.

Висновок

Хронічна серцева недостатність в тій або іншій стадії є у кожного хворого, який страждає хронічними захворюваннями серця або (рідше) інших органів. Це симптомокомплекс, провідними клінічними проявами якого є задишка, тахікардія, сухий кашель і периферичні набряки. Лікування повинно бути розпочато відразу ж після того, як буде встановлений діагноз. Передусім воно спрямоване на усунення хвороби – причини серцевої недостатності. Велике значення відіграє корекція способу життя. Якщо повністю позбутися від основного захворювання неможливо (найчастіше так і буває), хворому показано комплексне лікування протягом всього його життя, в якому не останню роль відіграє і фізіотерапія.

Щоб запобігти прогресуванню хвороби, поліпшити якість свого життя і знизити ризик розвитку раптової серцевої смерті, хворий зобов’язаний точно дотримуватися всі приписи лікаря і повідомляти йому про всі зміни свого стану. Категорично заборонено займатися самолікуванням, самовільно скасовувати призначені фахівцем препарати – це може погіршити перебіг хвороби і навіть призвести до летального результату. Не експериментуйте на своєму здоров’ї, а краще – не хворійте!

Телеканал ОТР, програма «Студія Здоров’я», випуск на тему «Хронічна серцева недостатність»: