Хронічний гепатит С: як лікувати, фізіотерапія і реабілітація

Терміном «хронічний гепатит» позначають хронічне захворювання печінки запальної природи, зумовлене потраплянням в організм вірусу гепатиту С, що триває 6 місяців і більше. Захворюваність цією патологією постійно зростає і за даними статистики за 2005 рік складає в Росії 9.9 на 100 тисяч населення. Загальна кількість інфікованих в Росії – понад 1 млн 700 тисяч осіб.

Хвороба прогресує і через декілька років може трансформуватися в цироз і навіть рак печінки.

Про те, чому і як виникає хронічний гепатит С (або HCV-інфекція), про клінічні прояви, принципи діагностики і тактики лікування цієї патології, в тому числі й про методи фізіотерапії, ви дізнаєтеся з нашої статті.

Зміст

• 1 Причини і механізм розвитку
• 2 Симптоми і течія
• 3 Принципи діагностики
• 4 Диференціальна діагностика
• 5 Тактика лікування
• 6 Фізіотерапія
• 7 Санаторно-курортне лікування
• 8 Прогноз хвороби
• 9 Висновок

Причини і механізм розвитку

Збудником хронічного гепатиту С є РНК-містить вірус – один з сімейства флавивирусов. Йому характерна висока ступінь мінливості унаслідок мутацій в генах та ймовірність інфікування декількома типами вірусу одночасно.

Провідний шлях передачі інфекції – парентеральний, тобто через кров. Дуже часто HCV-інфекцією страждають ін’єкційні наркомани. Рідше зустрічаються статевий (5-8 %) і перинатальний (від матері плоду в період вагітності або в процесі пологів – у 5-6 % випадків) шляхи передачі.

Потрапляючи в печінку, вірус чинить прямий і иммуноопосредованное шкідливу дію на її клітини. Також він здатний до розмноження поза гепатоцитів – це найчастіше призводить до розвитку системних проявів хвороби, які ми наведемо нижче.

Якщо у гостру стадію запального процесу організм не відреагував адекватною імунною відповіддю, захворювання хронизируется. На жаль, це відбувається в переважній більшості випадків. Тим не менш, у 15 з 100 заражених імунітет все-таки справляється з вірусом, повністю знищуючи його. Тривала ж циркуляція ВГС в організмі нерідко призводить до розвитку позапечінкових проявів хвороби і появи в крові антитіл до власних тканин.

Симптоми і течія

Первинне інфікування вірусом гепатиту С виливається в гострий гепатит С, який в більшості випадків протікає абсолютно безсимптомно, а значно рідше – в жовтяничній формі. До чверті хворих одужують самі собою, без стороннього втручання, у решти ж розвивається хронічна форма цього захворювання.

У третини хворих печінку через кілька десятків років фиброзируется, розвивається цироз. У третини хворих цирозом рано чи пізно він трансформується в рак печінки.

Якщо через півроку після інфікування ВГС циркуляція його в організмі зберігається, хвороба розцінюється як хронічна, ймовірність спонтанного одужання дуже мала.

• Протікає хронічний гепатит, як правило, без будь-яких клінічних проявів.
• Деякі хворі відзначають поява загальної слабості, зниження працездатності, дратівливість, погіршення апетиту, сну та інші симптоми астенічного синдрому.
• Можуть мати місце відчуття тяжкості, дискомфорту, періодично виникаючі болі в області правого підребер’я, а також погіршення апетиту, свербіння шкірних покривів, нудота, помірні болі в суглобах і м’язах.
• У чверті випадків визначаються прояви хвороби позапечінкової локалізації – синдром Шегрена, аутоімунна тромбоцитопенія, змішана кріоглобулінемія, червоний плоский лишай, порфірія, один з видів гломерулонефриту, В-клітинна лімфома, аутоімунний тиреоїдит. Залучення в патологічний процес щитовидної залози або системи крові діагностується найбільш часто.

Принципи діагностики

Постановка діагнозу базується на даних анамнезу, об’єктивного обстеження пацієнта та результати додаткових методів діагностики.

• біохімічний аналіз крові (характерним для HCV є багаторазове підвищення рівня трансаміназ – АсАТ і АлАТ, тим не менш, утримання їх у межах нормальних значень не виключає цей діагноз);
• визначення в крові антитіл до HCV (анти-HCV; їх визначають через 2 місяці з моменту інфікування і пізніше) і вірусної РНК (вона з’являється в крові в перші тижні після інфікування);
• визначення в крові рівня альфа-фетопротеїну в динаміці (метод дозволяє своєчасно діагностувати рак печінки).

4. Інструментальні методи дослідження:

• УЗД органів черевної порожнини з акцентом на огляді печінки і селезінки (про хронічному запальному процесі в печінці свідчать підвищена ехогенність органу, ущільнення по ходу його судин, а на користь цирозу скажуть збільшені воротні вени і селезінка);
• біопсія печінки (найбільш інформативний метод діагностики, який дозволяє оцінити ступінь і характер ураження досліджуваного органу);
• ФГДС (з метою виключення захворювань стравоходу і шлунка, зокрема, варикозного розширення вен стравоходу, яке може супроводжувати цирозу печінки);
• комп’ютерна томографія (застосовують у сумнівних випадках для уточнення діагнозу й проведення диференціальної діагностики).

5. Консультації профільних спеціалістів: гематолога, нефролога, ендокринолога та інших (при відповідних позапечінкових проявів хвороби).

Диференціальна діагностика

Правильний діагноз надзвичайно важливий. Саме тому принциповим моментом є проведення адекватної диференціальної діагностики HCV з іншими захворюваннями печінки. Отже, схоже з даною патологією можуть протікати:

• гепатит аутоімунної природи;
• гемохроматоз;
• алкогольна хвороба печінки та інші.

Вирішальним діагностичним моментом є виявлення в крові пацієнта HCV-РНК і анти-HCV.

Тактика лікування

Особи, які страждають на гостру форму вірусного гепатиту С, повинні бути госпіталізовані в інфекційний стаціонар або ж (при легкому перебігу хвороби) проходити лікування в умовах будинку. ХВГ підлягає, як правило, амбулаторному лікуванню, але при загостренні запального процесу або у разі розвитку його ускладнень все-таки не обійтися без терапії у відділенні.

Метою лікування хронічного гепатиту С є придушення розмноження вірусу і введення хвороби в стадію ремісії.

У хворих з низькою активністю патологічного процесу (хвороба протікає тривалий час, гістологія визначає мінімальну активність запалення, рівень трансаміназ не виходить за межі норми) проводити антивірусну терапію недоцільно.

Отримуючи противірусні препарати, хворі HCV повинні періодично проходити обстеження. Воно дозволяє оцінити динаміку захворювання, ефективність терапії, наявність-відсутність побічних реакцій і ускладнень патологічного процесу. Лікар призначить йому:

• загальний аналіз крові (на першої, другої, четвертої, восьмої та дванадцятої тижнях, а потім 1 раз в місяць);
• визначення рівня в крові трансаміназ (1 раз в місяць, на третій і шостий місяць після закінчення терапії);
• визначення титру вірусної РНК (на третьому, шостому місяці лікування, в самому кінці курсу і через півроку після закінчення прийому лікарських засобів);
• визначення рівня в крові ТТГ (1 раз в 6 місяців і через півроку після завершення терапії).

Фізіотерапія

До призначення фізіопроцедур при гепатиті С слід підходити обережно. Якщо має місце активний запальний процес, фізіолікування протипоказано. При слабкій або помірній активності запалення хворому можуть бути призначені лазеротерапія, імпульсна магнітотерапія, КВЧ у біорезонансної режимі впливу, оксигенобаротерапия, оксигенотерапія.

Використовувані фізіопроцедури спрямовані на зменшення запалення і явищ диспепсії, активацію обмінних процесів в клітинах печінки.

• Імпульсна терапія застосовується по скануючої методикою. Вплив продовжують протягом 15-20 хвилин. Проводять процедури кожен день курсом 10 сеансів.
• Інфрачервона лазеротерапія за скануючої методикою. Впливають кожен день по 10 хвилин курсом 10 сеансів. Ефективно знижує активність запального процесу.
• КВЧ-терапію застосовують контактно на область печінки. Впливають на 20-30 хвилин 1 раз на день курсом до 15 сеансів.
• Електрофорез вітамінів групи В і аскорбінової кислоти на зону печінки. Застосовують при хронічному гепатиті с З мінімальним ступенем активності. Триває процедура до 20 хвилин, проводять терапію 1 раз на день курсом 10-12 впливів.
• Оксигенобаротерапия. Проводять терапію у барокамері під тиском 1400 Па. Впливають протягом півгодини-години, 1 раз в 2 дні, курсом до 10 процедур. При вдиханні хворим повітряної суміші з високим тиском у ній кисню активізується ряд фізіологічних процесів, у результаті яких в організмі, а значить, і безпосередньо в печінці, поліпшується метаболізм, а також пригнічується інтенсивність імунної відповіді до різних антигенів.
• Оксигенотерапія. Її проводять циклами вдихання за 15 хвилин по черзі кисню і повітря. Тривалість сеансів, проведених щодня, становить від 1 до 2 годин з двома-трьома пятиминутными перервами. Курс лікування – 10 впливів. Повторити лікування рекомендується через 2-4 місяці. Метод усуває кисневе голодування тканин.

При цирозі печінки, асциті, явища портальної гіпертензії, кровотечах і анемії фізіолікування категорично протипоказано.

Санаторно-курортне лікування

Особи, які страждають хронічним гепатитом С в неактивній фазі захворювання, з мінімальним відхиленням від норми АсАТ і АлАТ, можуть бути спрямовані на клімато – і бальнеолечебные курорти. Протипоказання до даного виду терапії аналогічні таким до физиолечению.

Прогноз хвороби

У 3-4 з 5 осіб, інфікованих вірусом гепатиту С, розвивається хронічне запалення печінки зі стійким підвищенням АсАТ і АлАТ і наявністю вірусної РНК в крові. У кожного п’ятого хворого HCV протягом 20 років розвивається цироз печінки. Після того, як виникла ця патологія, протягом 20 років помирає 1 із 5 хворих.

Також це захворювання може протікати практично безсимптомно, з відсутністю ознак його прогресування.

Людині, яка страждає хронічним гепатитом С, слід знати, що його хвороба не є абсолютно смертельною, що це залежить від багатьох факторів, частина з яких в його силах усунути. Так, йому слід повноцінно харчуватися, дотримуватися режиму праці та відпочинку, що повністю відмовитися від вживання алкоголю.

Також хворому необхідно пам’ятати, що він небезпечний щодо своєї хвороби для оточуючих його людей. Щоб не передати інфекцію їм, він повинен:

• відмовитися від донорства, татуювання, пірсингу;
• мати особисту зубну щітку, бритву, засоби для манікюру;
• уникати незахищених презервативом статевих контактів.

Висновок

Хронічний гепатит – захворювання, грізне тим, що протягом багатьох років може протікати безсимптомно і виявлятися вже тоді, коли зміни в печінці незворотні. Лікування включає в себе дотримання дієти і прийом противірусних препаратів, який в залежності від типу вірусу триває, як правило, від 6 до 12 місяців. При невеликій активності запалення для лікування гепатиту може бути використана фізіотерапія, методики якій допомагають усунути запальний процес і поліпшити обмін речовин в клітинах печінки. Також при задовільному стані хворого і мінімальному відхиленні від норми печінкових проб йому показано санаторно-курортне лікування на бальнео – і кліматолікувальних курортах.

Хронічний гепатит С у багатьох випадках не фатальний, до того ж діагноз, виставлений на ранній стадії хвороби, що значно покращує прогноз.

Пізнавальний фільм на тему «Гепатит С: вірус, симптоми, діагностика і лікування»: